Отправлено: 19.04.18 23:25. Заголовок: УКРАИНСКАЯ АВТОКЕФАЛИЯ

 Отправлено: 17.10.18 10:27. Заголовок: Євстратій Зоря Чому ..

Євстратій Зоря
Чому МП все ж таки пішов на розрив з Константинополем?

Хоча вони мали варіант іншого розвитку ситуації - як от у липні 2008 р. домовитися про дотримання взаємних інтересів (про це якраз сьогодні написав о. Cyril Hovorun, згадуючи, що це було в його кабінеті).

Однак бачимо, що з 2016 р. МП свідомо загострює конфлікт з Вселенським Патріархатом. Яка ж мета цього?

На мою думку - мета є простою: самим посісти місце «першого патріархату». А для того, щоб цього досягти, потрібно це місце «очистити».

Тож як це на перший погляд не дивно прозвучить, але МП фактично ухопився за привід рішень Вселенського Патріархату щодо України як за можливість заявити, що місце всеправославного кординуючого центру - вакантне. Неймовірно?

Ну то прочитайте слова головного дипломата МП митр. Іларіона Алфєєва:

«Константинопольский патриархат более не является координирующим центром православного мира, считает митрополит Иларион, глава Отдела внешних церковных связей Московского патриархата.

"Мы сейчас встали перед новой церковной реальностью: у нас больше нет единого координирующего центра в Православной церкви, и мы должны это очень ясно сознавать. Константинопольский патриархат в качестве такового центра самоликвидировался", - подчеркнул митрополит Иларион в эфире Первого канала.»

Фактично у такий спосіб копіюється аргументація Кремля щодо виправдання агресії проти України в лютому 2014 р.: «там государственный переворот, Украины уже нет».

Кремль ввязався у авантюру «русской весны», очікуючи успіху - підкорення цілої України через часткову окупацію та «федералізацію». Натомість отримав ізоляцію та санкції.

Заявляючи про «самоліквідацію Константинопольського Патріархату», МП виявляє свою справжню мрію - під приводом «захисту від агресії» (нагадаю, що в мінському синодальному рішенні вжито слова «вторжение на каноническую территорию РПЦ») захопити місце першого Патріархату. Тим самим реалізувати ідею, яку не вдалося здійснити при Сталіні, коли Московського патріарха хотіли протитулувати ще й «вселенським» на «8-му Вселенському соборі», а МП перетворити на «анти-Ватикан».

Раніше я писав, що від 2016 р. Москва прагне скликати свій «Всеправославний собор». І зараз ми побачимо спроби провести таке сепаратне зібрання, залучивши до нього ієрархів окремих Помісних Церков. Хоч я впевнений, що задум цей провалиться із ще більшим тріском, ніж «Вселенський собор ‘48».

Кого Бог хоче покарати, відбирає розум.

 Отправлено: 17.10.18 11:42. Заголовок: Євстратій Зоря На щ..

Євстратій Зоря

На що розраховує МП, оголосивши «Мінську схизму»

а) На мобілізацію інших Помісних Церков проти Вселенського Патріархату і його рішення.

б) На фінансовий тиск через втрату доходів, які російські паломники (в т.ч. мільйонери і мільярдери) приносили на Афон.

1. Від 2016 р. було ясно видно, що РПЦ прагне зібрати навколо себе коаліцію Церков - як противагу Вселенському Патріарху. Коаліція виявилася слабка і мало ефективна, бо її учасники були не стільки вірними Москві, скільки діяли разом з нею через свої власні інтереси. З 14 запланованих учасників Собору на Криті Москву підтримали лише 3, тож вона від початку опинилася в меншості.

Протягом літа 2018 р. після паралельних дипломатичних візитів переговорників від МП і від Константинополя у Помісні Церкви з приводу української автокефалії виявилося, що максимум, на який може розраховувати Московська патріархія - це заяви про «глибоку стурбованість».

Після провального візиту Московського патріарха до Вселенського, після призначення Екзархів у Київ та реакції Синоду РПЦ з частковим розірванням відносин двох Патріархатів - знову ж таки, реакція Помісних Церков була стриманою, навіть найближчі до МП - обмежилися «глибокою стурбованістю», ЖОДНА Помісна Церква не ухвалила рішень слідувати прикладу РПЦ і почати розрив відносин з Константинополем.

Тож розрахунок на те, що зараз Москва таки зможе сколотити якусь анти-Константинопольську коаліцію - лише марення, яке виглядає реальністю хіба що з московських вікон.

В нинішніх умовах очевидно, що змусити Константинополь відступити Москва вже не здатна, адже йдеться про майбутнє і авторитет самого Вселенського Патріархату: відступивши він поховав би одне й інше. Тож розрахунок на «коаліцію» та що вона змінить ситуацію на користь РПЦ - марний.

2. Монастирі Афону знаходяться у прямому підпорядкуванні Вселенського Патріарха. Отже Синод РПЦ своїм рішенням заборонив усім своїм мирянам і духовенству їздити туди.

При чому для преси було кілька разів у коментарях офіційними особами МП підкреслено цей момент - і не випадково.

Відомо, що низка афонських монастирів, в першу чергу Пантелеймонівський (пов‘язаний з РПЦ) та Ватопед, відіграють важливу роль для «афонітів» - vip-паломників з Росії, чиновників високого ранку та інших багатіїв, що шукають там «ексклюзивної духовності». Таким був, до речі, і Янукович (через санкції він не може тепер в’їхати до Греції) та є низка осіб з його оточення.

«Афоніти» дотепер приносили монастирям, які вони відвідували, чималі пожертви, обчислювані десятками мільйонів євро. Тож забороняючи вірянам МП паломництва на Афон Синод РПЦ розраховує на те, що зменшення таких значних надходжень змусить монастирі Афона виступити проти Вселенського Патріарха.

Не слід також забувати і про скандал, який виник не так давно, коли влада Греції офіційно видворила російських дипломатів, а низку структур РФ звинуватила в систематичному втручанні у внутрішні справи країни - йшлося, зокрема, про підкуп Москвою грецьких архієреїв та провідних осіб з Афону.

Розрахунок МП на цей важіль впливу - теж провальний, адже греки давно вже занепокоєні розростанням впливу Росії на Афоні. Вони не хочуть повторення ситуації столітньої давності, коли у себе вдома, через тотальну російську присутність, вони були часто не як господарі, а як гості чи підлеглі.

Також і Греція, попри прихильне ставлення до Росії та особисто Путіна і в суспільстві, і в урядових колах, буде турбуватися в першу чергу про свої інтереси, які полягають у мирі й стабільності на Балканах, що може бути забезпечене лише входженням усіх країн регіону в НАТО і ЄС. Росія ж всіляко підриває цей процес, провокує протистояння - тим самим вступаючи в пряму конфронтацію з Грецією, змушуючи її до жорсткої протидії.

Отже так само, як розрахунок Московського патріарха, що 31 серпня він зможе «домовитися» щодо України, був провальним - так провальною є і обрана Синодом РПЦ стратегія самовідлучення.

Відмова Кремля від пармезану і прошутто - не змусила Європу відступити від санкцій за агресію в Україні. Тим більше не змусить відступити Вселенського Патріарха відмова кремлівських бронз від паломництв на Афон.

 Отправлено: 17.10.18 14:29. Заголовок: diak_kuraev УПЦ МП ..

diak_kuraev

УПЦ МП справедливо подчеркивает, что она реально самоуправляема, что с Москвой у нее связь чисто молитвенная и символическая: вознесение имени патриарха Московского и всея Руси на молитве.

Из этого следует, что именно литургическое возношение имени патриарха и есть а) способ связи с Русской Церковью и б) предмет спора между украинцами.

То есть это - не мелочь. Это - маркер того, чья это каноническая территория. И это - единственный, почти виртуальный модус присутствия Московского патриарха в жизни Украины. Ну, плюс еще выдача грамоты, признающий выбор украинским собором своего предстоятеля.

Всё. Остановились. Прекратили читать дальше. Про себя внятно продумайте и проговорите Ваш ответ.

А в 1656 году во всех документах, оговаривающих передачу управления киевской митрополии Москве, Константинопольская патриархия неизменно оговаривала: имя Вселенского патриарха должно по прежнему неукоснительно поминаться на службах впереди имени патриарха Московского.

То есть Кпль оставил на земле Украины ровно тот же пограничный маркер, что сейчас там ставит Москва. Правда, Москва его тут же смела. В одностороннем порядке. "По праву силы". Чья власть - того и диптих.

Казалось бы, это мелкое нарушение договоренностей.

Но сегодня именно за эту "мелочь" Москва призывает украинцев проливать свою кровь.

Если это "мелочь", то зачем за нее изо всех сил держаться сейчас?

А если не "мелочь", то зачем мы нарушили ее в 17 веке и почему при хроническом нарушении не-мелочной статьи договора о передаче продолжаем считать этот договор действующим?

Не могу счесть это логичным и достойным поведением.

Кстати, когда эту "мелочь" нарушили мы - Константинополь смолчал и не стал устраивать вселенского разгрома. Это к вопросу о роли личностей в разных историях.

 Отправлено: 17.10.18 14:31. Заголовок: Илья Гредасов А вед..

Илья Гредасов

А ведь можно было бы просто честно исполнять условия сделки, а не подкупать золотишком, чтобы те закрывали глаза на мелкие прегрешения. Но для РПЦ это слишком сложно. А Бог видит. И наказал вот.

Константинополь, может, и утонет, но потянет за собой на дно и УПЦМП, успев дать томос. Который рано или поздно, хоть через 100 лет, но всё равно будет признан. Как была признана Ватиканом Китайская Патриотическая Католическая Церковь.

 Отправлено: 17.10.18 23:19. Заголовок: У Константинополі вс..

У Константинополі все зрозуміли правильно

"Росія покидає православ'я. Московський патріархат - схизматична церква".

Митрополит Вселенського патріархату написав статтю про відступників і розкольників із РПЦ.

 Отправлено: 18.10.18 12:46. Заголовок: Парламент поддержал ..

Парламент поддержал президентский законопроект о передаче Андреевской церкви в пользование Вселенскому патриарху. Глава Верховной рады Андрей Парубий поздравил с этим историческим решением патриарха Варфоломея и весь украинский народ.
)
Законопроект № 9208 «Про особенности пользования Андреевской церковью Национального заповедника "София Киевская" вчера был подан Президентом Украины, а сегодня Верховная рада его уже рассмотрела и поддержала 237 голосами народных депутатов. За принятие законопроекта высказались почти все политические силы. Против по традиции голосовал «Оппозиционный блок», радикально воздержались большинство представителей РПЛ.

Законом предполагается передача здания в пользование Константинопольскому патриархату, по договору, где будут четко прописаны условия и режим использования культового сооружения, правила содержания его в надлежащем состоянии и предоставления доступа к храму.

Глава Верховной рады Андрей Парубий отметил, что принятие законопроекта – это исторический шаг, и один из фундаментальных шагов на пути к созданию Единой Поместной Украинской Православной церкви в Украине и получения Томоса про автокефалию. «Своим решением Верховная рада восстанавливает Ставропигию Вселенского Патриарха в Киеве», - передает его слова пресс-служба парламента.

 Отправлено: 18.10.18 16:17. Заголовок: ""Теперь мож..

""Теперь можно в самом общем виде подытожить суть официальных документов, выданных в Константинополе:
- Киевская митрополия остается в составе Константинопольского патриархата.
- Поставление митрополита Гедеона в Москве было незаконным и может быть принято только по икономии, то есть как нарушение, допускаемое в качестве выбора наименьшего зла.
- На будущее митрополиты Киевские не могут поставляться в Москве и относиться к Московскому патриарху как к первичной инстанции церковного суда.
- В процесс выбора кандидата на Киевскую митрополию церковные и светские власти Москвы не имеют права вмешиваться.
- В качестве видимого символа сохранения юрисдикции Константинополя над Киевом в митрополии обязательно должно сохраниться поминовение Константинопольского патриарха на первом месте, перед патриархом Московским.
- Московский патриарх имеет власть над митрополитом Киевским лишь в пределах тех полномочий, которые делегированы ему патриархом Константинопольским (об этом особенно ясно сказано в послании патриарха Дионисия царям при объяснении смысла богослужебного поминовения патриарха Константинопольского).
- Само собой разумеется, что все права Московского патриархата на Киевскую митрополию возникают лишь на основании Соборного решения 1686 года. Тем самым никакая мысль о якобы исконных, с 1593 года, правах Москвы на Киевскую митрополию не допускается.

Другими словами, согласно грамотам 1686 года, Московский патриарх назначается только представителем или наместником Вселенского патриарха в Киевской митрополии. При этом границы Константинопольского патриархата остаются совершенно неизменными, а Киевская митрополия лишь только временно передается в юрисдикцию Московского патриарха ввиду особых и исключительных обстоятельств".

"Таким образом, якобы имевшее место в 1686 году переподчинение Киевской митрополии Московскому патриарху является историческим мифом.
Константинопольский собор 1686 года и патриарх Иерусалимский Досифей отказались признать законным вторжение [Московского] патриарха Иоакима в украинские дела и согласились лишь передать Московскому патриарху права наместника, или экзарха Вселенского престола"."

 Отправлено: 18.10.18 21:38. Заголовок: «Не делайте священни..

«Не делайте священников и мирян разменной монетой»
Верующие обратились к патриарху Кириллу с просьбой отменить решение о разрыве с Константинополем

Пресс-служба Московской патриархии / Священник Игорь Палкин

Прихожане Русской православной церкви и Русской архиепископии в составе Константинопольского Патриахата обратились к патриарху Кириллу с просьбой отменить решение Священного Синода о прекращении евхаристического общения с Константинопольским Патриархатом. Текст опубликован в виде петиции на сайте Change.org. С этой инициативой выступил журналист и общественный деятель Сергей Чапнин, бывший ответственный редактор «Журнала Московской Патриархии». Под обращением поставили подписи и другие верующие-миряне: историк и религиовед Андрей Зубов, переводчица Лариса Волохонская-Пивир и другие.

«С тревогой и недоумением»
В обращении говорится, что верующие «с тревогой и недоумением» восприняли сначала новость о прекращении поминовения имени Вселенского патриарха Варфоломея за литургией, а еще более их огорчило решение о разрыве евхаристического общения.

«Мы внимательно ознакомились с пространным объяснением этого решения, но не можем считать его удовлетворительным. Мы снова не смогли увидеть евангельской мотивации в этих действиях. Молим Вас, не делайте священников и мирян разменной монетой в Ваших политических спорах с патриархом Варфоломеем!» — сказано в обращении.

Авторы послания сожалеют, что Синод не следует евангельской заповеди о любви к врагам своим. «Эту заповедь каждый христианин призван исполнять вне зависимости от своего чина и звания. Мы понимаем, как невероятно трудно порой это сделать, но поступать вопреки этой заповеди и публично заявлять об этом выглядит как отступление от основ нашей веры», — считают верующие, подписавшие петицию.

Авторы полагают, что решение Константинопольского патриарха не направлены против Русской православной церкви и настаивают, что церкви независимых государств, и в первую очередь Украины, в полном соответствии с православной традицией могут претендовать на автокефальный статус.

Подписавшиеся просят патриарха Кирилла не делать «великое и спасительное Таинство Евхаристии инструментом церковно-политической борьбы».

В тексте также говорится о том, что истинная причина отчуждения Украины от России (а церковный конфликт связан именно с этим) — это война на Донбассе. «Подлинная причина возрастающего отчуждения Украины от России — это продолжающаяся война в Донбассе, которая ведется при военной и финансовой поддержке России. Для Православной Церкви это война страшна вдвойне: на ней православные убивают православных. Всё ли сделала наша Церковь, чтобы прекратить эту войну? Увы, нет», — сказано в тексте.

Возможна волна неповинения
Автор текста Сергей Чапнин рассказал Znak.com, что озвученную точку зрения разделяет часть верующих-мирян, в первую очередь интеллигенция, но также много и не определившихся, которые пока не понимают, как вести себя в ситуации жесткой конфронтации двух патриархатов. По словам Чапнина, разрыв общения напрямую ударит по тем прихожанам РПЦ, которые живут за границей или часто ездят туда и привыкли посещать храмы Константинопольского Патриархата. Но и те, кто редко посещает такие храмы, по его словам, переживают за подлинное единство православной церкви. Именно общая молитва является возможностью проявить такое единство, а теперь Священный Синод РПЦ лишил верующих возможности участвовать в таких молитвах, пояснил Чапнин.

По словам Сергея Чапнина, под петицией вряд ли подпишутся священники, так как они находятся под идеологическим давлением со сто

 Отправлено: 18.10.18 21:44. Заголовок: 18.10.2018 15:25 369..

18.10.2018 15:25 3694
Єпископ Макаріос Христопольський – помічник Вселенського Патріарха Варфоломія, постійний професор Патріаршої академії Криту і запрошений професор богословського факультету одного з вишів Естонії та інших університетів.

Одразу після закінчення Синоду Вселенського патріархату, який пройшов у жовтні, Укрінформ направив свої запитання Його преосвященству Макаріосу – одному з учених, які готували канонічні підстави для вересневого Синаксу і наступного рішення Синоду Константинопольської церкви. Це перші коментарі офіційного особи Вселенського патріархату щодо вже прийнятих рішень.

РОЗГЛЯДАТИ АПЕЛЯЦІЇ – ПРИВІЛЕЙ І ВЕЛИЧЕЗНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПАТРІАРШОГО ПРЕСТОЛУ

- Ваше преосвященство, рішенням нещодавнього Синоду Константинопольського Патріархату, якщо ми правильно розуміємо, зняті «анафема» та відлучення предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета та глави Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) Макарія. Рішення цього питання є остаточним, чи воно буде переглядатися у майбутньому?

- Справді, на останньому засіданні Священного Синоду Вселенського Патріархату були вивчені питання апеляцій «екліту» (право верховного церковного суду заслуховувати справи, щодо яких подана апеляція – прим. перекл.) Філарета Денисенка та Макарія Малетича, і єпископів та духовенства, які до них належать. Після ретельного вивчення цих вимог було вирішено повернути обох позивачів, а також єпископів, кліриків і мирян, які до них належать, у канонічне поле. Це означає, що відтепер Філарет і Макарій є канонічними ієрархами Церкви і мають канонічний архієрейський сан. Те саме, звичайно, стосується і їх інших єпископів, духовенства та мирян, які приймали від них священні обряди.

- Оскільки ми не дуже добре розбираємося в цих термінах, чи можете ви пояснити нам – що означає «апеляція «екліта»?

- Йдеться про привілеї, а також про величезну загальноцерковну відповідальність, яка була надана Константинопольській Церкві IV Вселенським Халкідонським Собором 451 року. Правило 9 і 17 цього Собору визначають, що, якщо якийсь єпископ або клірик буде судимий його митрополитом або місцевим Синодом, і буде вважати це рішення несправедливим, у такому разі він може законно звернутися до Патріаршого Престолу Константинополя, який зі свого боку зобов'язаний переглянути дане питання і прийняти остаточне рішення. Цей привілей Вселенського Патріархату незліченну кількість разів в історії був застосований щодо єпископів інших Патріархій і Автокефальних церков. У деяких випадках Вселенський Патріархат вирішував на користь заявника, у деяких інших випадках він виносив рішення проти нього, тобто погоджувався з рішенням органу церковної влади, у відомстві якої перебував позивач, і у певних випадках Патріархат ухилявся від прийняття рішення.

У 1663 році, наприклад, на Константинопольському Соборі, який проходив за участю всіх Східних Патріархів, і був зібраний для розгляду питань богословського, літургійного та канонічного змісту, порушених Московським Патріархатом, було розглянуто, серед іншого, і питання «екліту». Московська Церква порушила тоді питання про те, чи належить Патріаршому Престолу Константинополя право суду щодо інших Церков, і чи ним виноситься остаточне рішення щодо будь-якої церковної справи. Східні Патріархи письмово висловили визначення Православної Церкви з питання про «екліт». У відповідному посланні, яке було відправлене Російській Церкві, і яке через його важливість було названо «Томосом», ними одностайно стверджується, що «питання всіх Церков для кінцевого судового розгляду подаються в Константинополь і ним приймається остаточне рішення». Саме це було зроблено і зараз. Вселенський Патріархат застосував своє канонічне право, вивчив відповідні звернення Філарета і Макарія і вирішив, що на благо Церкви і українського народу, оскільки відсутні догматичні відмінності, має відновити в сані єпископів, підданих покаранню.

МОСКОВСЬКА ЦЕРКВА НЕОБҐРУНТОВАНО ПЕРЕРВАЛА РОБОТУ КОМІСІЇ З РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙ З УКРАЇНИ

- Чи викликало це рішення Вселенського Патріархату заперечення під час проведення Синоду, чи воно було одностайним?

- Святійший Патріарх Варфоломій не приймає швидких і поверхневих рішень. Хоча це рішення було прийнято на останньому Синоді, Вселенський Патріархат протягом багатьох років вивчав ці питання. Достатньо прийняти до уваги, що Філарет подав Святійшому Патріарху Варфоломію шість апеляцій «екліту». Також кілька років тому була створена спільна комісія з ієрархів Вселенського Патріархату та ієрархів Російської церкви для вивчення церковного розколу в Україні. На жаль, Московська церква необґрунтовано перервала роботу цієї комісії, і відтоді відповідальна за те, що не прикладалися жодні зусилля до вирішення цієї проблеми. Однак у розумінні Ієрархів нашої Патріархії визріла необхідність розгляду апеляції «екліта» Філарета. Патріарх Варфоломій виніс його на розгляд Синоду в потрібний час. Не тільки не виникло жодних заперечень, але навпаки, – з великою рішучістю та участю було прийнято одностайне рішення.

ДАЄШ ДРУГИЙ ШАНС І ЧЕКАЄШ З МОЛИТВОЮ

- Виявилося, що у випадку України анафема була використана як засіб (інструмент) більше для політичних цілей, ніж для релігійних. Як ви прокоментуєте той факт, що канони використовуються одним братом проти іншого?

Священні канони існують не для покарання, а для порятунку

- Я хочу сказати вам насамперед, що Священні канони існують не для покарання, а для порятунку. Ми використовуємо правила не як інструмент для зміцнення наших позицій, а з метою здійснення праведної місії Церкви і на справу проповіді Христової. Крім того, церковний досвід показує нам, що у великих церковних проблемах ми не маємо бути поспішними у покаранні чи у помсті. Ми чекаємо і перебуваємо у молитвах. Вселенський Патріархат має величезний досвід застосування Священних Канонів. Подивіться, як він вчинив, коли Московська Митрополія у 1448 році обрала митрополита без благословення Константинополя. По суті, Москва була відрізана від материнської Церкви. Розрив відбувся у 1459 році з рішенням Помісного Синоду Росії, яке визначало, що обрання Митрополита Московського буде здійснюватися Помісним Синодом, а не Константинополем.

Цей вчинок екклезіологічно не сильно відрізняється від того, що зробив Філарет. Дивіться, однак, як Вселенський Патріархат поставився до цього питання, і як Московський Патріархат. Якби тоді Константинопольська Церква почала карати, відлучати і анафемствувати, ми не добилися б канонічності та єдності, що урочисто було досягнуто у 1589 році, коли Святішим Патріархом Константинопольським Єремією Московська Метрополія була проголошена Патріархатом.

Священні канони – це не засоби чи інструменти влади та сили, а інструменти жертовності

І, щоб ви не думали, що я маю на увазі тільки Московський Патріархат, хочу сказати вам, що те саме відбулося і у випадку з Автокефальною церквою Греції. Коли вона відокремилася від Вселенського Патріархату, ніяких санкцій не було. Те саме було і у випадку з Болгарською церквою. Тоді наш Патріархат не поспішав карати і, як я думаю, вчинив мудро. Тому, відповідаючи на ваше запитання, я вважаю, що священні Канони – це не засоби чи інструменти влади та сили, як ви сказали, а інструменти жертовності. Ми не повинні забувати, до речі, що це велика справа, коли ти можеш покарати когось і не робиш цього. Даєш другий шанс і чекаєш з молитвою. Вселенський Патріархат продемонстрував, що він діє саме так, – розсудливо.

- З офіційного повідомлення Синоду ми дізналися, що рішення про Українську Автокефалію прийнято, але ще не дарований Томос. Чи існують якісь істотні або процедурні відмінності щодо цього?

- Справді, рішення про автокефалію України прийнято. Це було найскладнішим. Томос – другий крок, і це не так важко. Томос – це завершення даного рішення, іншими словами – «засвідчення». У потрібний час і Томос буде надано. Патріарх Варфоломій веде справу і зробить все в свій час.

- В офіційному повідомленні говорилося про Ставропігію. Що саме це означає? Може, за допомогою неї Вселенський Патріархат хоче створити чернечу громаду, яка буде представляти Константинополь в Україні?

- Жодні форми тиску чи властительства не будуть застосовані з боку Константинополя щодо Автокефальної Української Церкви, як і немає втручання з нашого боку у внутрішнє життя інших Автокефальних церков. За винятком тих випадків, коли питання, які виникають, виходять за межі компетенції Помісної церкви. Лише у цих випадках Константинополь, як Головна Церква, на основі прав, обумовлених священними канонами, вирішує виникаючі проблеми. Ставропігія буде незалежним від Автокефальної церкви України органом. Крім того, в Україні, як ви знаєте, було багато патріарших Ставропігій, які мали пряме підпорядкування Константинополю. Таким чином, йдеться не про втручання у внутрішню або адміністративну діяльність Помісної Церкви, а про відродження старої традиції, – бути представництвом Константинопольської матері-Церкви на благословенній українській землі.

- Наскільки відрізняється церковна ситуація в Україні від історичної ситуації в інших Церквах, в якій вони перебували до того, як отримали Томос їхньої автокефалії? І як ця ситуація зміниться після надання Томосу, знову ж таки, порівняно з іншими церквами?

- Кожна Помісна церква пройшла свій власний шлях до отримання своєї Автокефалії від Константинопольської Матері-Церкви. У деяких випадках були такі самі труднощі, як і в Україні, і знову ж, деякі з цих труднощів були особливими і одиничними. Загальною ознакою, яка спостерігається під час створення майже всіх нових Церков, є те, що завжди буває звернення, з тиском або без, з боку політичної влади, чи то цар, князь, імператор чи прем'єр-міністр.

Вже зараз, з недавнім рішенням Вселенського Патріархату, ми бачимо улікування двох ситуацій з розколу. Деякі говорять про легалізацію розколу, однак насправді йдеться про вирішення проблеми розколу відповідно до прикладів діянь Вселенських Соборів. Одна річ – це вирішення проблеми розколу і зовсім інша річ – легалізація. Ми б узаконили розкол, якби сказали Філарету і Макарію: «Ідіть в Православну Церкву і ми визнаємо вас як патріархів та архієпископа». Але було не так. Вселенський Патріархат вчинив згідно з Канонами і церковним правом. Не з політичних мотивів, а зі святою мудрістю. Результати, як ми бачимо, такі: Патріарху Варфоломію і Синоду вдалося об'єднати дві розкольницькі групи, відновити їх у канонічності без запитів з боку цих організацій щодо посад і почестей. Це чимало. Москва неодноразово намагалася вирішити це завдання у минулому, але їй це не вдалося.

Я особисто пережив недавні події у безпосередній близькості до патріарха, і є свідком величезних його батьківських зусиль

Отже, це те, що зроблено зараз. Проходячи свій шлях, Помісна Автокефальна Церква змужніє і зміцніє. Константинопольська Церква, знову ж таки, буде поруч і буде її підтримувати, якщо це буде потрібно, і якщо до нього звернуться. Я впевнений, що на початку будуть труднощі, але зрештою ми переконаємося у тому, що всім рухає добра воля. Я впевнений, що й інші Церкви з часом визнають Автокефальну Церкву України.

Я ВІРЮ, ЩО ВСІ ІЄРАРХИ ВСЕЛЕНСЬКОГО ТРОНУ ОДНОСТАЙНІ В ЦЬОМУ ПИТАННІ

- Чи є у ієрархів Константинополя готовність прийняти нову Українську Церкву? Ця готовність продиктована почуттями любові і братолюбства чи почуттям боргу?

Українці повинні відчувати велику вдячність до патріарха Варфоломія

- Насамперед, є ініціатива Патріарха Варфоломія, і це головне. Український народ повинен відчувати велику вдячність до цієї людини. Дозвольте мені зізнатися, що я кажу, дуже добре знаючи це, так як я особисто пережив недавні події у безпосередній близькості до патріарха, і є свідком величезних його батьківських зусиль щодо улікування цієї рани. І він зміг це зробити. Я вірю, що всі ієрархи Вселенського Трону одностайні в цьому питанні. Ми бачимо велику наснагу і велику участь щодо останніх подій. Хочу вірити, що і Митрополит Онуфрій, і його ієрархи з мудрістю поставляться до нових змін. Коли є любов і добра воля, тоді всі проблеми вирішуються. І вони вирішаться. Процес буде тривати, і зрештою, я думаю, всі прийдуть до миру та спокою.

- Ваше Преосвященство, як ви можете прокоментувати рішення, прийняті Москвою щодо повного припинення спілкування з Константинополем?

- Я не хочу судити рішення Церков або заяви їхніх Предстоятелів. Я не згоден з тим, що відбувається, з тим, що деякі здійснюють особисті нападки навіть щодо Вселенського Патріарха. Мені не подобається ця тактика, і нам, як ієрархам Православної Церкви, це не робить честі. Коли ми хочемо щось сказати, потрібно правильно застосовувати наші церковні та канонічні постулати. Духовенство і народ все розуміють і судять. Я в жодному разі не недооцінюю інтелект або розсудливість читачів. Тому я не буду судити тих, хто каже, що Патріарх Варфоломій і Синод всупереч Канонам ухвалили рішення про відновлення Філарета і Макарія. Я раніше наводив правила Священних Канонів, які дають таке право Константинополю. Цього цілком достатньо, і кожен має право робити свої висновки. Щодо рішення Московської Церкви, я не можу сказати, що воно мені до душі. Думаю, цим рішенням незадоволені всі. Але, якщо вони вирішили чинити так, я поважаю їхнє рішення. Підношу мої молитви і сподіваюся на те, що проблеми пізніше будуть подолані і відновиться євхаристійне спілкування в Ісусі Христі.

Прошу український народ бути єдиним і ніколи не забувати про благодіяння Великої Константинопольської Церкви

- Ваше Преосвященство, велике вам спасибі за вашу любов і ваш час. Те, що ви нам сказали, було дуже повчально. Можливо, ви хочете наостанок сказати щось нашим читачам?

- Я прошу український народ бути єдиним. Зберігати чудові українські традиції та звичаї. Любити нашого Святійшого Патріарха і молитися про нього. Молитися про те, щоб не народжувалися ненависть і злість між людьми, а щоб запанували любов і мир. Прошу український народ ніколи не забувати про благодіяння Великої Константинопольської Церкви.

І дякую вам за ваше терпіння.

Ольга Будник, Лана Самохвалова, Стамбул-Київ

 Отправлено: 19.10.18 14:05. Заголовок: Євстратій Зоря Проце..

Євстратій Зоря
Процес

Коли хтось береться оцінювати деталі нинішнього становища Церкви в Україні, то слід пам‘ятати: вона знаходиться в ПЕРЕХІДНОМУ ПЕРІОДІ, коли низка розпочатих процесів ТРИВАЮТЬ.

1. Патріархат. Патріарше достоїнство для Церкви в Україні було самостійно проголошене Всеукраїнським Собором в червні 1990 р. Першим Патріархом України був блаженної пам‘яті Мстислав (Скрипник). Після нього УПЦ КП очолював блаженної пам‘яті Патріарх Володимир (Романюк), а з 1995 р. - очолює Патріарх Філарет. У 1993-2000 р. в УАПЦ Патріархом був Димитрій (Ярема).

Отже те, що Українська Церква має гідність Патріархату - це не чиєсь одноособове рішення, а соборна воля Церкви.

За всіма зовнішніми ознаками Українська Церква не поступається іншим Патріархатам - давність історії, число вірних та духовенства, монастирів та духовних шкіл. І перевершує автокефальні Церкви, що не мають статусу Патріархату.

Тож немає жодних логічних підстав для того, щоби Українській Церкві було відмовлено в статусі Патріархату. Російська Церква у 1589-90 рр. отримала від Вселенського Патріархату одночасно і автокефалію, і статус Патріархату, тому і в українському випадку така можливість є.

З українського боку Вселенський Патріархат і Матір-Церква вже не раз чули відповідну позицію, маючи можливість її обміркувати. Просити - не заборонено, а якщо українська сторона не буде про це говорити - то яка підстава для Матері-Церкви навіть обмірковувати питання?

Для утвердження незалежності Української Церкви від Московської важливо, щоби статус Української Церкви був рівноправним з Московською, тобто автокефальний Патріархат. Також в інтересах і самої Української Церкви, і Вселенського Православ‘я, щоби Церква в Україні не перетворилася на московського сателіта, але щоби урівноважувала ситуацію, повноцінно підтримуючи Матір-Церкву Константинопольську в протистоянні московським ідеям «Третього Риму».

Отже якщо ЗАРАЗ немає відповіді від Вселенського Патріарха щодо статусу Патріархату для Української Церкви - це не означає, що її і не буде! Адже півроку тому ще не було відповіді і щодо автокефалії, однак вона з‘явилася, є твердою та послідовною.

Тож так само, як Українська Церква наполегливо просила надати визнану автокефалію - і отримала згоду, так просить і встановити визнаний статус Патріархату - і сподівається отримати згоду Матері-Церкви. Бо хто шукає - той знаходить, хто стукає - тому відчиняють.

А хто чекає, що за нього зроблять його роботу - може чекати вічність.

2. Питання Собору. Рішення Вселенського Патріархату, про які оголошено 11 жовтня - це платформа, що створює можливість для скликання Об‘єднавчого Собору. Підготовка до нього - це ПРОЦЕС, і він не має відбуватися шляхом обговорення в медіа чи в мережі, а шляхом прямого спільного ВІДПОВІДАЛЬНОГО діалогу ВСІХ СТОРІН, які включені в цей процес - УПЦ КП, УАПЦ, ієрархів УПЦ (МП), Вселенського Патріархату та Української держави. Перші три - творять єдину Церкву, Вселенський Патріархат модерує і спрямовує процес, а держава забезпечує зовнішні умови, включно з нейтралізацією спроб держави-агресора втрутитися у справу.

Якби три українські юрисдикції ВЖЕ мали повну згоду між собою - то у нас не було б трьох юрисдикцій, а була би єдина Церква.

Тож нікому не треба робити вигляд, що ніби щойно тепер довідалися про відмінність позицій, та впадати від цього в паніку!

Слід розуміти, що коли є воля та бажання досягти результату - єдиної Церкви, то цей результат буде досягнутий. І процес єднання НЕ БУДЕ ЗАРУЧНИКОМ жодних внутрішніх або зовнішніх сил, які не хочуть, щоби він довершився. Занадто багато українські Церква і держава, як і Матір-Церква Константинопольська, вже приклали зусиль для успіху справи церковної єдності - щоби дозволити противникам процесу зупинити її досягнення.

 Отправлено: 19.10.18 23:17. Заголовок: Страх Божий как побу..

Страх Божий как побуждение к автокефалии

diak_kuraev

"Отцы Константинопольского собора, дававшие нам грамоту 1686 года, очень хорошо осознавали, зачем они это делают. В ней есть такие слова: мы отдаем вам эту епархию, потому что не хотим на страшном суде отвечать за души загубленных христиан, которых увели в унию. Так что говорить о неканоничности этого акта сегодня просто непристойно".
https://www.sedmitza.ru/text/8441651.html

Хорошая статья Сергея Кравца, но вот этот ее тезис не находит подтверждения в указанном источнике.

В грамоте на эту тему сказано лишь следующее:

"Тем же умерение наше, понеже превысокости вселенского престола получивше еликая сила пещися попечения требующих, познавая, якоже отповедь дати о всех, иже от Бога ей вверившихся, прошение сие зело радостно восприя, и благословную сущу и праведну утвержати писменно разсуди достойно".

Современный перевод:

"Поэтому наша мерность, коей случилось занять выдающийся вселенский престол, и всей силой знающая заботу о том, что должно, и имеющая дать слово о всем от Бога ей доверенном, сие прощение приняла как благословное и справедливое, и решило, что достойным будет утвердить его письменно".

Во всяком случае мы видим, что хотя бы на словах Кпльский синод 1686 года боялся, что он будет осужден Богом за то, что по определенным причинам не может реально управлять духовной жизнью Украины. И потому переложил ответственность за нее на патриарха Московского.

Переведем это на реалии сегодняшнего дня. Московский патриарх тоже не может руководить жизнью тех, кто "от Бога ему доверен" по состоянию на 1988 год.

Миллионы его формальных украинских подданых ушли в унию, в раскол и секты. И продолжают уходить.

Может, и ему пора, убоявшись Бога хотя бы на словах, передать эстафету власти над Украиной ее собственной церкви? Она точно не будет лучше и идеальнее, чем наша церковь и ее власть. Но это уже будут ее болезни и ее проблемы, а не наши. Это ж обычная форамла относительно мирного расставания близких людей: "Ступай и делай как знаешь, но в случае чего меня не вини".

Впрочем, тест царя Соломона Моспатриархия уже провалила.

---------------------

Я в шоке! так перекручивать историю!
Совершенно очевидно, что в 1686 православию на украинских землях, вошедших в состав Русского царства (Левобережье и с 1687 - Киев) ничего не грозило, поскольку Уния там была под запретом. А вот на украинских землях, находящихся под Речью Посполитой, Уния наоборот была форсирована именно после передачи Киевской церкви от Константинополя под власть Москвы. Цитата из Википедии:
"Во время войны Речи Посполитой с Россией 1654—1667 годов на занятых российскими войсками территориях уния оказалась под запретом. После Андрусовского перемирия 1667 года правящие круги Речи Посполитой резко усилили поддержку унии. Ещё в большей степени росту её привлекательности в глазах шляхты способствовало подчинение Киевской православной митрополии Московскому патриархату, что означало потерю самостоятельности православной церкви Речи Посполитой и полное её подчинение интересам России - противника в недавней войне"

 Отправлено: 22.10.18 22:09. Заголовок: Варфоломій зазначив,..

Варфоломій зазначив, що не збирається піддаватися тиску.

Вселенський патріарх Варфоломій вважає, що Російська православна церква рано чи пізно змириться з рішенням про надання автокефалії церкві України.

Про це повідомляє Orthodoxia.info.

Патріарх переконує, що не збирається відступати під тиском, що чиниться на нього через українське церковне питання. Він наголосив, що привілеї Вселенського патріархату засновані на рішеннях і канонах Вселенських Соборів і є обов'язковими для всіх в православ'ї.

"Подобається чи ні нашим російським братам, рано чи пізно вони погодяться з рішенням, ухваленим Вселенським патріархатом, бо у них немає іншого вибору", - сказав він.

Варфоломій додав, що він прекрасно знає про "добре оплачувані статті" і про "чорну пропаганду" з російського боку.

 Отправлено: 24.10.18 21:26. Заголовок: Патріарх Єрусалимсь..

Патріарх Єрусалимський Феофіл ІІІ підтримав Вселенський патріархат у його протистоянні з РПЦ МП щодо автокефалії Української церкви, пише видання Оrthodoxia.info. Зокрема, Феофіл ІІІ звернувся до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням про надання Святого миро, що свідчить про підтримку Фанара та всеправославної єдності під егідою Константинополя. Відповідне звернення з проханням про миро для єрусалимської церкви Варфоломію передав єрусалимський екзарх Антонін Нектаріос. Єрусалимський екзарх назвав Святе миро вищою сполучною ланкою між православними церквами та акцентував увагу на непорушності зв'язків між Єрусалимом та Константинополем. Право здійснювати мироваріння належить виключно Фанару в співслужінні з представниками Помісних православних церков. З точки зору московської православної церкви, виключною прерогативою автокефальної церкви є право самостійно здійснювати мироваріння...

 Отправлено: 25.10.18 23:30. Заголовок: Важное заявление в о..

Важное заявление в отношении предоставления автокефалии Украинской православной церкви было сделано Вселенским патриархатом 24 октября 2018 г.

Епископ Макариос Христопольський, помощник Вселенского Патриарха Варфоломея, заявил, что решение Синода Константинопольского патриархата насчет автокефалии УПЦ КП и снятия анафемы с Филарета и Макария является легитимным и окончательным.
Макариос Христопольський объяснил, что согласно решению Халкидонского Собора в 451 году, только Вселенский патриархат принимает решения насчет подобных вопросов о предоставлении автокефалий, и это ни в коем случае не является компетенцией Российской православной церкви.
Напомним, что Константинополь заявил о том, что не собирается прекращать евхаристическое общение с Российской православной церковью.
Также митрополит уведомил священников УПЦ МП, что теперь они клирики Константинопольского патриархата.

 Отправлено: 26.10.18 14:25. Заголовок: Офіційний сайт Вселе..

Офіційний сайт Вселенської патріархії оприлюднив подробиці останньої промови Вселенського патріарха з українського питання.

«Будьте впевнені, що ми вирішимо українське питання в канонічному порядку і на благо для українського народу», - наголосив Вселенський Патріарх Варфоломій, <…> в п'ятницю, 24 жовтня, вітаючи митрополита Верійського, Наусського і Кампанійського Пантелеймона, який супроводжує велику групу священників, монахів і мирян зі своєї єпархії.

«По-перше, українці мають право одержати власну автокефалію, як і всі балканські народи, які протягом певного часу були в безпосередній юрисдикції Вселенського Патріархату, і одного разу прийшов той момент, коли вони стали незалежними. Вони отримали свою церковну незалежність та внутрішнє самоврядування. По-друге, це - привілей Вселенського Патріарха надавати автокефалію», - сказав Вселенський Патріарх, додавши: «Запит українського народу на церковну незалежність не є новим. В основному це виникло після заснування суверенної, незалежної української держави на початку 1990-х років, але це було набагато давнішим запитом. Як і у випадку з росіянами у XVI столітті, а пізніше з сербами, болгарами, румунами, з церквою Греції в 1850 році, з церквою Албанії в 1937 році. Отже, всі інші мають право на автокефалію, а 45-50 мільйонів українців не мають цього права. Це несправедливо».

 Отправлено: 29.10.18 15:53. Заголовок: Преосвященнейший Мак..

Преосвященнейший Макариос через Укринформ дает свои пояснения на российские комментарии
В середине октября помощник Вселенского патриарха Варфоломея Макариос Христопольский дал Укринформу интервью, в котором объяснил все пункты решения октябрьского Синода Вселенской Церкви. В то же время, россияне составили свой ответ преосвященнейшему Макарию, где, избирательно и фрагментарно цитируя архивы, силятся доказать, что анафему Вселенский патриарх снять не может, если снятие не одобрено всеми патриархами. Погружая нас в детали XV-XVI, и частично XVIII-XIX веков, россияне снова пытаются оспорить первенство Вселенского патриархата. Преосвященнейший Макариос через Укринформ дает свои пояснения на российские комментарии. Свою реплику он попросил озаглавить так:

МОЙ СОВЕТ МОСКОВСКОЙ «ПРАВОСЛАВНОЙ ЭНЦИКЛОПЕДИИ»

«Церковно-научный центр «Православная Энциклопедия» (далее – РПЭ), – пишет епископ, – опубликовал комментарии к интервью, которое я дал украинскому информационному агентству «Укринформ» и которое касалось прав Вселенского Патриархата принимать и рассматривать апелляции духовенства поместных православных церквей. Принимая с благодарностью комментарии РПЭ, хочу тем не менее высказать несколько уточняющих мыслей, которые, надеюсь, РПЭ опубликует полностью, как и само интервью (а не выборочно). Это помогло бы заинтересованному и ищущему ответы читателю составить объективное мнение.

1. Две цитаты из документов, принятых Православными Церквями и опубликованных РПЭ, утверждают, что Вселенский Патриарх имеет право рассматривать такие воззвания только «если другие Патриархи согласились участвовать в рассмотрении» («ει δε συναινέσειεν και οι λοιποί Πατριάρχαι»).

Для тех, кто не знает греческого языка, подчеркну, что используемая в этой фразе греческая частица ««ει δε»» на самом деле выражает сослагательное наклонение или пожелание. Она не указывает на необходимое условие.

2. Никакие апелляции такого типа (εκκλητο προσφυγής) не подаются всем Патриархам поместных церквей. В истории Православной Церкви и в архивах Патриархии не было какого бы то ни было случая, когда такая апелляция подавалась иному примату, кроме как Константинопольскому патриарху. Если в российских архивах существуют апелляции, присланные в Москву с просьбой, чтобы решение принял Константинополь, было бы хорошо, чтобы они их представили, чтобы их могли рассмотреть и мы, и весь православный мир.

Таким образом, тезис РПЭ о том, что «до рассмотрения его вопроса (апелляция патриарха Филарета – прим. ред.) заявитель, не согласный с решением Поместного Синода, должен обратиться ко всем Патриархам, а не только к Константинопольскому», является исторически необоснованным, антицерковным и не каноничным. Очевидно, что если такая апелляция будет подаваться, остальные Патриархи перенаправят ее в Константинополь, поскольку по канону они не могут разрешать такие вопросы.

3. Согласие Патриархов поместных церквей, которое является желательным, но не обязательным, никак не влияет на полноту и окончательность решений, принятых Константинополем. Вопрос полномочий и власти проявляется позднее – на этапе рецепции его решения.

Поэтому не существует случаев, а если такие есть, то их можно посчитать на пальцах одной руки, когда некоторые Восточные Церкви не принимали решений Константинополя по таким апелляциям.

4. В интервью, которое комментирует анонимный автор РПЭ, мы также упоминали рассмотрение Томоса 1663 года, который я привожу как вспомогательный аргумент, подтверждающий Святые Каноны 9 и 17 Четвертого Вселенского Собора по вопросам апелляций. Однако, как обычно, этот аргумент используется выборочно, и, таким образом, ведет к извращению изначального значения. Почему у московских авторов нет никаких ссылок на 9-й и 17-й Святые Каноны, где четко сказано об исключительной привилегии Константинопольского патриарха рассматривать такие апелляции и не упоминается о необходимости консенсуса Патриархов поместных церквей?

5. В РПЭ также используется фраза из Томоса 1663 года о том, что в Константинополе решения принимались в присутствии Патриархов других церквей. Этот факт, очевидно, упоминается, чтобы подчеркнуть, что для таких рассмотрений апелляций, направляемых в Константинополь, необходим консенсус и других Патриархов. Но это неверно. Присутствие Патриархов Восточных Церквей в Константинополе было обычным явлением во время написания этого Томоса. Оно объяснялось историческими условиями того времени. Однако не стоит забывать, что этих Патриархов принимали как гостей в Константинополе. Их приглашали к участию в работе Синода открытого формата. Но они принимали участие, с правом голоса и голосования, как обычные митрополиты, при этом, никакой сверхвласти ветировать решения патриарха у них не было.

6. Было бы правильным, если бы все те, кто цитируют Томос урывками и не принимая во внимание церковную этику, просто внимательно изучили конечные страницы Томоса. То, как Патриархи расставили свои подписи, показывает – о каком Синоде и о какой форме консенсуса идет речь. Патриарх Константинополя ставит свою подпись с резолюцией «заверяю и подтверждаю все изложенное, как соответствующее канону». В то время, как три остальных патриарха подписывают «подтверждаем, что это соответствует канонам, поскольку подписано патриархом». Таким образом, после того, как Константинопольский Патриарх заверил и подтвердил данный текст (в этом случае, Томос) как канонический текст, этот текст (Томоса) обрел статус Святого Канона. Остальные же Патриархи подтвердили это своей подписью. Если мои визави отказываются признавать и это, то дальнейшая дискуссия становится бессмысленной.

7. Что касается вопроса Болгарской схизмы и наказаний, наложенных за нее Вселенским Патриархатом в 1872 году, о которых говорит комментатор РПЭ, хочу уточнить, что Болгарское духовенство попало под санкции за то, что они, при российском финансировании, вторглись на подворье Константинополя с целью создания своей собственной церкви. Считаю, что дальнейшие комментарии по этому вопросу не нужны. Напомню только, что Болгарская схизма была разрешена в 1945 году при посредничестве и участии Матери-Церкви.

8. Наконец, хочу напомнить уважаемым комментаторам РПЭ, что Епископ Макариос не забыл упомянуть, что «Константинопольский Патриархат» пошел на Унию в 15-м веке, поскольку ошибка и случайные огрехи одного Примата не отягощают всю полноту Церкви. Также, ошибки одного Митрополита не отменяют существование митрополии. Не дай нам, Господь, дойти до заявлений, что чьи-то поступки «запятнали»-«навредили» Церкви. Будь это так, мне было бы тяжело поверить, что благочестивое российское духовенство, «защитники веры и хранители догматов отцов Церкви, и настоящие Православные» просили, вымогали и делали все мыслимое и немыслимое для того, чтобы в конце концов принять Патриарший чин от Церкви, которая якобы сдалась Унии.

Восстанем в добре, восстанем в Божьем страхе!»

 Отправлено: 31.10.18 15:12. Заголовок: Євстратій Зоря Теле..

Євстратій Зоря

Телефоном довго говорили з Mykhailo Glukhovskyi про різні аспекти, пов‘язані з Об‘єднавчим Собором, Томосом, поточними та майбутніми процесами навколо утвердження церковної незалежності.

Ось - лише один з уривків розмови:

«...Яка підстава для архієреїв Московського патріархату приходити на Собор, якщо вони проти автокефалії. Уявімо собі, митрополит Онуфрій чи митрополит Антоній, які проти автокефалії і про це заявляють, таки прийдуть на Собор. Вони скажуть, що хочуть взяти участь. Вони ж архієреї? Саме так. З України? Так. Значить, скажуть вони, ми – члени Собору і ми проти об’єднання, проти автокефалії. Вони не самі прийдуть, а приведуть 90 архієреїв Московського патріархату. Саме тому ми наголошуємо, що у Соборі беруть участь ті архієреї, які звернулися до Вселенського патріарха з проханням надати Томос про автокефалію, а не всі архієреї, які є православними і розміщуються на території України.

– Наскільки велика вірогідність, що архієреї Московського патріархату у великій кількості таки вирішать взяти участь у Соборі?

– Для того, щоби не перетворити Собор у щось протилежне тому, що задумується, є механізм. Участь у зібранні братимуть ті, хто звернувся до Вселенського патріарха, а також представники від Вселенського патріарха.»

 Отправлено: 02.11.18 12:44. Заголовок: Нещодавнє рішення си..

Нещодавнє рішення синоду Вселенського патріархату скасувало юрисдикцію Російської церкви над українським єпископатом, відтак нині всі православні архієреї України вважаються служителями Вселенського престолу, незалежно від того, до якої з трьох церков вони належали раніше, і повинні чекати на директиви Константинополя щодо своїх подальших дій, вважають у Вселенському патріархаті Константинополя.

Протягом найближчого часу Вселенський патріархат скличе Об'єднавчий собор, який створить церкву під назвою "Православна церква в Україні", - саме вона отримає томос про автокефалію (грамоту про незалежність) від Константинополя і стане єдиною канонічною церквою в державі.

Запрошення до участі у цьому соборі отримають усі православні єпископи, які перебувають в України, незалежно від того, до якої церкви вони належали раніше.

Про позицію Константинополя відносно нинішнього становища православної церкви в Україні та її майбутнього ВВС розповів впливовий архієрей Константинопольської церкви, представник Вселенського патріархату при Всесвітній раді церков, доктор богослов'я, який давно та глибоко займається українською проблематикою, архієпископ Тельміський Іов (Геча).

 Отправлено: 03.11.18 20:07. Заголовок: Історична мить. През..

Історична мить.
Президент України П. Порошенко та Вселенський патріарх Варфоломій підписали угоду про створення незалежної Української православної Церкви

 Отправлено: 08.11.18 15:36. Заголовок: (с) Ярослава Олеговн..

Некоторые размышления о правах Вселенского Престола и антиконстантинопольской полемике
Антон Гелясов Богослов, юрист.

Исследует проблемы канонического права. Богослов Антон Гелясов показывает, насколько неправильное понимание полномочий Константинопольского патриарха влияет на восприятие ситуации между Поместными церквами и на весь евхаристический разрыв в целом. Честно говоря, в самом начале идея этой статьи была совершенно иной, я хотел написать что-то примирительное, рассказать об истоках проблемы и показать возможные пути решения существующего кризиса между Московским Патриархатом и его Церковью-Матерью, Патриархатом Вселенским. Однако, читая статьи, которые были написаны за последнее время, и видя, как некоторые, так сказать, не совсем честные и вежливые высказывания повторятся из раза в раз, я все же решил отложить первоначально планируемое и написал статью в том духе, в котором больше всего не хотел бы её видеть. Ввиду наличия ограниченного времени я не коснулся всех пунктов, на которые мне хотелось бы ответить. Вместе с тем всю информацию для статьи я старался перепроверять по различным источникам, дабы не оказалось, что публикуется чья-то сплетня или откровенная неправда. Таким образом, некоторая часть текста на стадии редакции была вычеркнута из-за того, что наличествовала либо в одном источнике, либо было найдено её опровержение. Вместе со статьёй я публикую несколько забытую и до сих пор не переиздававшуюся статью Антона Карташёва «Практика апелляционного права Константинопольских Патриархов». Пользуясь случаем, хотелось бы выразить огромную благодарность Антону Серафимовичу, который бережно адаптировал текст под правила современной орфографии. Необходимо заметить, что одностороннее решение Минского Синода Русской Православной Церкви (РПЦ) разорвать евхаристическое общение со Вселенским Патриархатом (ВП) вызвало волну негодования и критики в первую очередь среди членов самого Московского Патриархата (МП), в особенности тех священников и мирян, для которых ежегодные паломничества на Афон, в греческие монастыри, на Святую землю, да и вообще поездки по святым местам других Поместных церквей стали уже многолетней традицией, поскольку сослужение или причастие становится для них официально затруднительным или из-за принадлежности места к Константинопольскому Патриархату (КП) или в связи с сослужением клириков последнего. Уже не секрет, что на многих приходах за границей чтение бумаги о запрещении причастия в храмах Вселенского Патриархата было встречено возгласами недовольства, своё несогласие верующие выражали и священникам, и епископам. Некоторые клирики (даже в России) посчитали излишним утомлять прихожан политикой и просто не читали присланный документ. Специфика православия на Западе такова, что многие верующие (а часто и священники) не живут по юрисдикционному принципу, но молятся в тех храмах и монастырях, которые им близки либо по духу, либо географически[1]. Некоторые приходы КП до Минского Синода имели возможность материально поддерживать старых священников Московского Патриархата, которые живут поблизости, последние, в свою очередь, могли в какие-то дни заменять настоятелей или помогать на службе, таким образом, этот запрет ударит прежде всего по ним. Для людей, привыкших к такому межправославному братству, для тех, кто любит ходить на престольные праздники, рукоположения или именины в разные храмы, не обращая внимание на их юрисдикцию, было невероятным удивлением, когда им из Москвы стали устанавливать границы и приказывать, где можно причащаться, а где нет. В связи с этим не удивительно, что запреты на сослужение и причастие периодически нарушаются[2], как не удивляют и письма, адресованные в Чистый переулок, от прихожан, чьи семьи, всегда верные Московскому Патриархату, сейчас возмущены решениями Минского Синода. Не менее сильное удивление вызвала информационная война, которая началась в самом пошлом виде, причем также в одностороннем порядке. Злой Бармалей В последнее время на Патриарха Варфоломея был вылит невероятный поток грязи и ужасных обвинений: он оказывается одновременно агентом ЦРУ и ватиканским шпионом, злым русофобом и страшным еретиком, который только и мечтает о том, чтобы стать «Константинопольским Папой» и подмять под себя весь православный мир. Некоторая часть СМИ и блогеров рисуют мерзость его злодеяний в таких масштабах, что после всего этого его образу для более полной картины не хватает разве что хвоста и рогов. Такое количество сточных вод вызывает у многих, в том числе и у меня, некую смесь удивления, негодования и ироничной улыбки. Шура, поезжайте в Киев и спросите! О том, что из себя представляет Патриарх Варфоломей в повседневной жизни, может убедиться любой желающий, стоит лишь приехать в Стамбул и прийти на воскресное богослужение, там вы сможете увидеть Патриарха, поздороваться, попросить благословения и даже пообщаться с ним. В моем случае личность Патриарха стала одной из тех основополагающих причин, по которым я выбрал именно Константинопольский Патриархат, когда переехал во Францию. В октябре 2009 года я приехал в Стамбул к своему другу и пришел на вечернее богослужение в субботу. Паломников практически не было, так что после Вечерни я подошёл к Патриарху поздороваться и попросить автограф к вышедшему годом ранее переводу его книги «Приобщение к таинству»[3]. Патриарх удивился, что его книга переведена на русский язык, и спросил, знаю ли я переводчика, а когда увидел, что некоторые предложения были подчеркнуты или обведены, спросил с улыбкой: «Что, ереси ищешь?» Так за беседой мы оказались у него в кабинете, где я был поражён его простотой и непринужденностью[4]. На следующий день, встретив мой взгляд в начале литургии, он кивком поздоровался и улыбнулся; после службы его окружили паломники с детьми, а один мальчик умудрился отобрать у Патриарха жезл и стал бегать с ним по двору. Никакой огромной свиты, никаких священников с наушниками, а уж тем более грозных охранников, не было. Однако последней каплей, переполнившей бокал моих впечатлений, была вечерня в понедельник, которую Патриарх сам пел на клиросе в небольшом окружении монахов. Я очень хорошо помню эти моменты, когда я открыл для себя, что Вселенский Патриарх оказался проще, ближе и приятнее многих русских архиереев. Православный Папа Мне кажется, что люди, употребляющие выражения а-ля «восточный папизм», совершенно не представляют себе систему управления в Константинопольском Патриархате[5]. Вселенский Патриарх не может, например, приехать в чужую епархию без разрешения на то местного епископа, даже на службу в тех стамбульских храмах, которые не входят в его епархию, он берет благословение местного митрополита; Синод по его прихоти не переставляет архиереев с кафедры на кафедру через каждые несколько лет и не играет в шашки священниками и их семьями, вдруг отправляя их за границу и так же внезапно возвращая обратно. Что касается территорий других Церквей, то Вселенский Патриарх не вмешивается в их дела, кроме тех случаев, когда его самого просят об Апелляции, либо если вмешательство предусмотрено Томосом[6]. При этом в случае с Украиной Константинополь действовал на своей территории. Чрезвычайное положение, связанное с отменой акта о передаче в управление этих территорий Москве и введённое ВП, было следствием: А) неспособности МП за 26 лет урегулировать существующую проблему, а также срыва последних переговоров с Украинской Православной Церковью Киевского Патриархата (УПЦ КП) в 2017 году; В) обращением к Вселенскому Патриарху двух Украинских церквей (представляющих собой 6000 (sic!) действующих приходов[7] и части епископата Украинской Православной Церкви Московского Патриархата (УПЦ МП); С) нарушением условий, содержащихся в Синодальном решении 1686 года. Далее мне хотелось бы, в связи с темой о переговорах, вспомнить о событиях годичной давности, которые до сих пор не были официально опровергнуты МП, и обратить внимание на то, как официально трактует русская каноническая традиция 9-е правило Халкидонского Собора (451 г.). В завершение будут приведены некоторые факты, описывающие как действия Русской церкви на чужих канонических территориях, так и легализацию ею тех церковных структур, которые она ранее считала раскольничьими. Если ты вступаешь в общение с раскольниками, то сам зачумляешься В 2017 году, через посредничество первоиерарха РПЦЗ митрополита Илариона Капрала и по предложению Московской Патриархии, была организована делегация для переговоров УПЦ КП с РПЦ. Последнюю представлял председатель ОВЦС МП митрополит Иларион Алфеев. Московская сторона настаивала на том, что вначале необходимо восстановить евхаристическое общение, а уже потом рассматривать вопрос об автокефалии Украинской Церкви[8]. В воскресенье, 12 ноября 2017 года, протоиерей Киевского Патриархата Борис Табачек, настоятель Владимирского собора г. Киева, и Богдан Згоба, священник УПЦ КП из США, служили литургию в одном из подмосковных храмов Московского Патриархата совместно с его настоятелем[9], а архиепископ Ровенский и Острожский Иларион Процик причащался за этой литургией как архиерей[10]. Таким образом, впервые за 25 лет священники Московского и Киевского Патриархатов сослужили с благословения своих иерархов. Как я уже упоминал, до сегодняшнего дня никаких опровержений со стороны РПЦ по данному факту сослужения не было. Переходя к вопросу эксклюзивного права Константинополя принимать Апелляции других церквей, я решил, что не стоит приводить многочисленные примеры из истории мирового православия, тем самым пересказывая упомянутую вначале статью Карташёва об этой практике, но ограничиться лишь конкретным примером из русской канонической традиции. Думаю, что знания и авторитет Антона Владимировича не вызывают ни у кого сомнений, ведь его труды должны быть знакомы всем русскоязычным студентам богословских школ, если не сказать, что в определённых случаях они даже могли быть основными учебниками по некоторым предметам. Так вот, я хотел бы обратить внимание, что Эксклюзивное судебное право Константинопольской кафедры официально признаётся Русской Церковью уже около 500 лет. Несуществующие канонические привилегии Константинопольского Патриарха принимать апелляции архиереев и клириков Эта фраза из Заявления Священного Синода Русской Православной Церкви вызвала особо сильное возмущение у юристов и историков. Ведь в русской канонической традиции существует официальное мнение относительно эксклюзивного права Вселенского Патриарха на суд в православном мире, которое было выражено в 55-й главе Стоглавого собора 1551 г., последняя, в свою очередь, толкует 9-е правило Халкидонского Собора. Стоглавый Собор[11], несмотря свою древность, остаётся невероятно важным и для истории, и для русского канонического права вообще. К его решениям достаточно часто обращаются особенно консервативные круги, старообрядцы и сторонники идеи Русского мира, и тем более курьезным является тот факт, что в качестве источника для этой 55-й главы было избрано мнение не Иоанна Зонары или Феодора Вальсамона (которые также говорят о правах Константинополя, но несколько расплывчато), а именно толкование Алексея Аристена[12], не оставляющее никаких сомнений в эксклюзивном судебном праве Вселенского Престола. Именно обсуждение и подтверждение этого права на Соборе 1551 г. не может не свидетельствовать о глубоком почтении к Матери-Церкви, существовавшем в то время в Русской церкви, несмотря на попытки некоторых современных деятелей подчеркнуть тот факт, что Константинополь потерял всякий авторитет в русских церковных кругах после Ферраро-Флорентийского собора 1438-1445 гг. Позволю себе процитировать конец главы: «Иже аще епископ или причетник с митрополитом имать некая распря, от патриярха всея тоя земли да судится; под ним же суть епископи и митрополиты всея области и страны тоя или от патриярха Констентина града, да судятся. Сия бо власть от инех патриярх никому же едана бысть, ни от правил, ни от закона, еже судити митрополита под инем патриярхом, суща другому патриярху, но токмо Констентина града патриярху се дано есть»[13]. Как мы видим, Собор чётко и ясно трактует 9-е правило Халкидонского Собора в том же смысле, в котором его понимает и Вселенский Патриархат. Стоглавый собор признается не только современной Русской Православной Церковью, но и старообрядцами, Русской Православной Церковью Заграницей, Русскими, Украинскими церквами за пределами России в юрисдикции Константинопольского Патриархата и иными церквами, которые считают этот период частью своей истории. Так же его понимали и УПЦ КП И УАПЦ[14], когда обращались с прошением в Царьград. Таким образом, мы можем сказать, что эксклюзивное и высшее право суда Константинопольского Патриарха есть официальная точка зрения (ведь она выражена не просто Синодом или речью Патриарха, но Поместным собором) всего Православия русской традиции, и наипаче Московского Патриархата, как самой крупной структуры в семье Русских церквей. Далее я перехожу к самой нелицеприятной с моей точки зрения части, в которой будут приведены действия Русской церкви на территориях других церквей, и напомню о легализации ею расколов. После долгих размышлений стоит ли об этом писать, я в конце концов решился, но потом всё же несколько раз смягчал текст. Обвинения в том, что Вселенский Патриархат вторгся на чужую каноническую территорию с рейдерским захватом[15], звучат действительно очень странно, принимая во внимание действия со стороны Русской церкви за последние 300 лет. Вывод о моей объективности или предвзятости я оставляю на суд читателей. Чужая каноническая территория и рейдерский захват В XIX веке Русская Церковь распространила свою юрисдикцию на район Измаила (современная Одесская область), Молдавии, а веком раньше и на Крым, но на сегодняшний день мы не располагаем никакими грамотами, которые могли бы законно подтвердить этот переход. В 1811 году Русская Церковь упразднила автокефалию Грузинской Церкви, которая ведёт свою историю с III века, преобразовав её церковь в Экзархат и отменив институт Католикоса[16]. Абхазский Католикосат (VIII век), бывший независимой церковью, был упразднён примерно в то же время[17]. Некоторые земли Галиции и Закарпатья официально признавалась Русской церковью как каноническая территория Вселенского Патриархата ещё 100 лет назад. Так, в 1910 г., после прошения в Константинополь, митрополит Киевский Антоний Храповицкий был наделен титулом Экзарха грамотой Вселенского Патриарха Иоакима III. Позже сей титул Экзарха за ним был подтвержден и Вселенским Патриархом Германом V (1913 — 1918 гг.)[18]. Таким образом, за последние 300 лет Русская Церковь по крайней мере 6 раз устанавливала свою иерархию на территориях других церквей, из них 4 раза в пределах Константинопольского Патриархата (Молдавия и 3 раза в разных частях Украины). Патриарх Варфоломей и митрополит Илларион Сняв анафемы с неканонических церквей, Варфоломей стал неканоническим и безблагодатным Московский Патриархат на протяжении XX века несколько раз легализировал раскол[19] тех церквей, чьи таинства ранее считал недействительными и чьих клириков при переходе в свою юрисдикцию перерукополагал. Так, в апреле 1970 года Синод Русской церкви даровал автокефалию[20] до этого называвшейся раскольничьей[21] (прещения 1933 и 1947 гг.) Православной Церкви в Америке. В 2007 году был подписан Акт о каноническом общении Русской Православной Церкви Заграницей с Русской Православной Церковью Московского Патриархата[22], где Русская Церковь так же без требований о покаянии[23] признала, с её точки зрения, раскол и совершённые в нём хиротонии, хотя ранее её представители заявляли о безблагодатности таинств Зарубежной церкви[24] и перерукополагали переходящих священников. Один из громких примеров произошел в 1994 году, когда священника Олега Стеняева перерукоположили[25] при переходе из РПЦЗ в Московский Патриархат. История принятия в сущем сане обновленческого клира после Патриарха Тихона (при нём были установлены основные принципы приёма обновленцев[26]) более чем туманная. Взять, к примеру, события с приёмом в РПЦ Василия Ратмирова: историки сомневаются не просто в том, был ли он рукоположен до обновленческого раскола или после, а была ли архиерейская хиротония вообще[27]. В самом конце XVIII века за незаконное вторжение на каноническую территорию Константинопольского Патриархата Священный Синод лишил митрополита Гавриила Бэнулеску-Бодони его кафедры и отлучил от церкви[28]. 15 июля 2016 года решением Священного Синода Русской Православной Церкви митрополит Кишиневский и Хотинский Гавриил Бэнулеску-Бодони был причислен к лику святых для местного почитания в Молдавии[29]. Константинополь никого не уважает Цель моей статьи не в том, чтобы написать, что система управления во Вселенской Патриархии идеальная, но при всём своём несовершенстве существует достаточно много примеров, когда Патриархат уважает чужое мнение и не предпринимает санкций в ответ на непослушание. Я приведу несколько: в первом случае все действия разворачивались у меня на глазах, другие произошли совсем недавно и оказались достаточно громкими, если не скандальными. Несколько лет назад Священный Синод обратился к Свято-Сергиевскому православному институту в Париже с предложением о совместном аудите. Просьба была получена, рассмотрена, однако ответ был дан в стиле митрополита Антония Сурожского: «Принимаю к сведению, но не к исполнению». Никаких санкций в адрес Института не было. Теперь мы переносимся за океан. В этом году Константинопольский Патриарх уже 2 раза призвал архиепископа Димитрия, главу Греческой Православной Архиепископии Америки, подать в отставку, но тот проигнорировал просьбу своего первоиерарха[30]. За год до этого, в сентябре, архиепископ Димитрий со всеми членами Священного Синода Архиепископии (за исключением митрополита Сан-Францисского Герасима) прибыл в Константинополь, чтобы добиться отмены решения Священного Синода, который поставил викария Американской архиепископии Севастиана Скордаллоса митрополитом Чикагским[31]. Чем же всё это закончилось? Санкциями против того, кто восстал на «Восточного Папу»? Не совсем так, просто 7 февраля 2018 года Священным Синодом был избран Чикагским митрополитом Нафанаил Симеонидис[32], и это устроило Американскую Архиепископию. Если вернуться к Свято-Сергиевскому институту, то мне вспоминается случай, когда в Париж приехал один русский священник, искавший материалы в библиотеке института для своего научного исследования. Через несколько дней он с недоумением спросил у одного профессора: «Почему ни в учебных классах, ни в студенческом общежитии, ни в трапезной нет портрета Патриарха Варфоломея? Вы не поёте ему многолетие в конце литургии, а в греческом соборе я даже на Великом входе не услышал его имя! Как же это возможно, он же ваш Патриарх?!» «Но не Папа же», — ответил с ехидной улыбкой профессор. При всей свободе и отсутствии культа личности Патриарха Варфоломея, для многих верующих он является действительно духовным руководителем, при этом люди совершенно не боятся рассказать о нём какой-нибудь анекдот и даже бурно критиковать, если не согласны с его решением, однако многие проблемы исчезают сразу после его визита. Верующие видят его добродушие и человечность, могут подойти, пообщаться и сфотографироваться. И наконец, мне хотелось бы привести цитату из статьи «Вселенский Патриарх и Православная Церковь» одного из отцов Православной Церкви в Америке прот. Александра Шмемана, которого ну очень тяжело упрекнуть в фанарофильстве или в идеологической привязанности ко Вселенскому Патриархату: «…исторические грехи того или иного патриарха не зачеркивают и не уничтожают ни первенства Вселенского Престола, ни его заслуг в жизни Православной Церкви. И сознание этого первенства живет на всем православном Востоке, который вряд ли можно упрекнуть в «папизме», — где связь епископа с народом в тысячу раз более живая и непосредственная, чем у нас, где соборный голос епископата не пустой звук и где каждый архиерей есть действительно епископ своей Церкви, а не простой «представитель» в ней своего патриарха, по мере надобности переводимый им с места на место»[33]. На этом я хотел бы подойти к концу своих размышлений. К сожалению, мне не удалось обойтись без упоминаний былых проступков Московского Патриархата, однако, как я уже говорил, это копание в исторической грязи не доставило мне никакого удовольствия. В то же время я посчитал необходимым высказать свои мысли по тем пунктам антиконстантинопольской риторики, которые меня действительно удивили и возмутили из-за их абсурдности, замалчивания исторических фактов или ложного толкования канонов, а иногда и просто открытой лжи. Позволю закончить свою статью голосу из прошлого, а именно тому человеку, чьими талантами и дипломатией, равно как и умением трезво рассуждать и ловко решать церковные конфликты, я в своё время восхищался. «В отношениях Русской Православной Церкви и Константинопольского Патриархата есть некоторые «трещинки», но задача церковной дипломатии — сделать все, чтобы они не переросли в «трещины, которые угрожают единству Церкви» … «Проблемы есть, и о них надо говорить, но я не хотел бы драматизировать. При всем расхождении взглядов на то, что есть первенство в Православной Церкви, мы остаемся единой Церковью, мы объединены одной Евхаристией, у нас одна система духовных ценностей. И когда кладешь на чаши весов то, что нас соединяет, в том числе — и с Константинопольским Патриархатом, и то, что нас разъединяет, — настолько объединяющее начало мощнее!»[34] Глава Отдела внешних церковных связей Московского Патриархата, митрополит Смоленский и Калининградский КИРИЛЛ. [1] Иеромонах Алексий Милютин: Когда мы перестанем шантажировать Телом и Кровью Христа? — https://ahilla.ru/ieromonah-aleksij-milyutin-kogda-my-perestanem-shantazhirovat-telom-i-krovyu-hrista/ [2] Страница Facebook диакона Александра Занемонца —https://www.facebook.com/zanemonets/posts/10156968455658729 ; Клирики МП и КнП сослужили на Конгрессе Западно-Европейского братства – >>> [3] Всесвятейший Вселенский Патриарх Варфоломей / Приобщение к таинству. Православие в современном мире, Золотой фонд христианства, ЭКСМО, 2008. [4] Там, кстати, меня по обычаю угостили тем самым стаканом воды с ложкой Мастихи, в котором в сентябре этого года любители заговоров усмотрели «Новичок» >>>….0…1c.1.64.psy-ab..0.2.216….0.zt4B6bD_Lrs [5] О том, что такое реальный современный папизм в Римо-католической церкви, им тем более не известно, здесь бы их ждали забавные сюрпризы, но сейчас речь не об этом. [6] Например, Томос об автокефалии Православной Церкви Чешских земель и Словакии предполагает, что для осуществления церковного суда над епископами Православной Церкви Чешских земель и Словакии могут быть привлечены «одобренные Вселенским Патриархом иерархи исключительно из юрисдикции Матери Церкви, т. е. Константинопольской кафедры» (пункт D). — http://www.pravoslavie.ru/orthodoxchurches/39938.htm [7] Релігійні організації в Україні станом на 01 01 18 — https://risu.org.ua/ua/index/resourses/statistics/ukr_2018/70440/ Справедливости ради необходимо отметить, что у МП в Украине 12 000 приходов, т. е. в 2 раза больше. Для сравнения, в соседней Беларуси их всего 1 500. Таким образом, игнорировать мнение такого огромного количества православных, которые хотят быть каноническими, но без Москвы, является, мягко говоря, странным. [8] Патриарх Филарет (Денисенко) подтвердил, что члены делегации УПЦ КП служили и причащались в храме РПЦ МП под Москвой — http://www.portal-credo.ru/site/?act=news&id=128870 [9] Пресс-конференция предстоятеля УПЦ КП Филарета РИА Новости Украина: https://rian.com.ua/video/20171201/1029978168/pess-konferencia-Filareta-online.html [10] Архиепископ УПЦ КП еще раз подтвердил: делегация Киевского Патриархата сослужила с духовенством РПЦ — >>>l [11] Собор 1667 года отменил некоторые его решения, но главы 55 это не коснулось. [12] Е. Б. Емченко. Церковный суд в постановлениях Стоглавого Собора 1551 года. Исторический вестник, № 1 (16), 2002. — http://www.synaxis.info/synaxis/8_law/g_other/emchenko_2.html [13] Стоглав. — Казань : Тип. губернского правления, 1862. — 454 с. — https://dlib.rsl.ru/viewer/01003121952#?page=1 [14] Украинская Автокефальная Православная Церковь. [15] В случае с Украиной Константинополь действовал законно, опираясь на исторические документы. [16] В ответ на прошение Патриарха Илии II и Синода ГЦ, Вселенский Патриархат подтвердил восстановление автокефалии Грузинской Православной Церкви в 1989 году. http://www.patriarchia.ru/db/text/385620.html [17] Aбхазский (Западногрузинский) Католикосат — http://www.pravenc.ru/text/62536.html [18]Архиепископ Тельмисский Иов (Геча): Украина всегда была канонической территорией Вселенского Патриархата — https://glavcom.ua/ru/interview/arhiepiskop-telmisskiy-iov-gecha-ukraina-vsegda-byla-kanonicheskoy-territoriey-vselenskogo-patriarhata-528608.html [19] После признания церквей их таинства и рукоположения задним числом начинали считаться действительными. [20] Документы о даровании автокефалии Русской Православной Церкви в Америке // «Журнал Московской Патриархии». — 1970. — № 5, 6. [21] Грех против Матери-Церкви // ЖМП, № 7, июль 1950. [22] Акт о каноническом общении между РПЦ и РПЦЗ — http://www.patriarchia.ru/db/text/26569.html [23] «Ранее изданные акты, препятствовавшие полноте канонического общения, признаются недействительными либо утратившими силу» — https://mospat.ru/ru/documents/act-of-canonical-communion/ [24] См. Сергей Троицкий / О неправде карловацкого раскола, Издательство Московской Патриархии, 1992. [25] Протоиерей Олег Стеняев — http://radonezh.ru/authors/stenyaev [26] Священномученик Онуфрий (Гагалюк). О приеме в святую Церковь Православную обращающихся от Обновленческого раскола, Письма и статьи — https://azbyka.ru/otechnik/Onufrij_Gagaluk/pisma-i-stati/5 [27] См. Лавринов Валерий, протоиерей. Обновленческий раскол в портретах его деятелей. (Материалы по истории Церкви. Книга 54). М. 2016. Стр. 156; А. М. Катаев, Из истории возникновения обновленческого раскола в Русской Православной Церкви в первой половине XX в.; Михеев, Иван Иванович. Священник из фронтовой разведки / Иван Иванович Михеев ; предисл. А. Б. Аскакова // Наука и религия. — 2005. [28] Митрополит Гавриил Бэнулеску-Бодони и его роль в становлении просвещения в Бессарабии — http://actualitati.md/mitropolit-gavriil-bjenulesku-bodoni [29] В Молдавии состоялась канонизация митрополита Кишиневского и Хотинского Гавриила Бэнулеску-Бодони — http://www.patriarchia.ru/db/text/4606678.html [30] Ο Αρχιεπίσκοπος Αμερικής υποκινεί στασιασμό εναντίον του Πατριαρχείου — >>> [31] Иерархи Американской архиепископии Константинопольского Патриархата прибудут на Фанар для объяснений — https://www.sedmitza.ru/text/7449461.html [32] Χειροτονία νέου Μητροπολίτη Σικάγου Ναθαναήλ — >>> [33] Вселенский патриарх и Православная Церковь, прот. Александр Шмеман. Собрание статей 1947—1983, Москва. Русский путь, 2009. [34] Митрополит Кирилл призвал не драматизировать ситуацию в отношениях Московского и Константинопольского Патриархатов — http://www.patriarchia.ru/db/text/315000.html
Этот текст взят из блога "Живое Предание: >>>
Церковь созидается нами

 Отправлено: 12.11.18 23:20. Заголовок: (с) Nikolai Karpitsk..

(с) Nikolai Karpitsky

Ошибочное учение о канонической территории церкви – это лишь одно из возможных следствий антихристианской ереси, суть которой в том, что епископ обладает абсолютным всевластием в епархии и никому не подотчетен.

На самом деле епископ подотчетен собору епископов митрополии, и его власть в епархии – производная от соборного уложения церкви и контролируется соборами.

Корень ошибки учения о канонической территории церкви в том, что отношения между епархиями произвольно переносятся на отношения между поместными церквями, за которыми закрепляется каноническая территория. При этом переносят только властные полномочия, а вовсе не ответственность и подотчетность епископов.

Таким образом полностью извращается смысл канонов. Правила, которые были направлены на то, чтобы не допускать произвол внутри церкви, используются для того, чтобы исключить всякий контроль над творимым произволом.

 Отправлено: 14.11.18 12:09. Заголовок: ТИША. МОВЧАННЯ. СТРА..

ТИША. МОВЧАННЯ. СТРАХ.

Зануртеся в атмосферу того, що відбулося у Лаврі. Дуже цікаве та інформативне інтерв‘ю митрополита Софронія. З перших рук - по гарячих слідах.

«Я їх питав (учасників Собору): що ви після сьогоднішнього засідання робитимете вдома? А у відповідь – тиша. Хто ойкає, хто айкає, все те саме, що і раніше. Мізків немає.»

«Багато єпископів виступали за те, що треба поїхати, треба зустрітися. Але не більшість. Більшість просто мовчала.»

«Вони можуть через страйк перейти (до Помісної церкви, яка створюється) і сказати, що приймайте нас. Інші можуть бути упертими. А треті може і бажали би (перейти), але поки відверто не виявляють свого бажання. Сказати про це відверто не всі можуть. Знову ж таки через присутність того ж страху.»

P.S.

«Вони наводили приклад, що в історії немає такого, щоби єпископи колись самі ходили чи до царя чи до імператора. Завжди цар і імператор самі приходили (до церковних ієрархів).»

83 архієреям, що брали участь у лаврському зібранні варто було би нагадати, що навіть ВСЕЛЕНСЬКІ Собори скликали ІМПЕРАТОРИ. Звичайним був порядок, що саме указом імператора - «сакрою» - визначалися час і місце скликання Собору. І він офіційно розпочинав роботу лише тоді, коли представник імператора зачитував «сакру» перед єпископами, що зібралися.

Про це вчать ще на початкових курсах семінарії... Це так - щоб просто читачі розуміли, який насправді в єпископаті МП рівень обізнаності в церковних канонах і в церковній історії.
––

Поїхав я з Києва засмучений за майбутнє наших людей

- Чому не відбулася зустріч президента з єпископами УПЦ МП?

- Зустрілися два бики. Один з одного боку воріт, інший з другого. Ніхто нікому не захотів поступатися. От вам і причина. У віруючої людини повинне бути якесь смирення, зменшення свого «я». Але у цьому випадку таку поведінку можна розцінювати як впертість.

- Є думка про те, відмова УПЦ зустрічатися з главою держави пов’язана зі страхом того, що президент публічно запропонує єпископам приєднатися до нової Помісної церкви, чого допустити неможна. Такий страх був?

- Те, яке питання хотів поставити нам президент, відомо тільки йому. Єпископи сказали так, що неканонічно те, що ми маємо поїхати до Українського дому. Вони сказали, що готові розмовляти тут на місці на території лаври. Вони наводили приклад, що в історії немає такого, щоби єпископи колись самі ходили чи до царя чи до імператора. Завжди цар і імператор самі приходили (до церковних ієрархів). Це питання ніде не зафіксоване як правомочне. Я на цьому питанні, коли це обговорювалося, трохи викрикнув (не погоджуючись), але я був одинокий, був одним єдиним, хто проголосував проти (такого пояснення відмові зустрічі з президентом). На Соборі було питання про те, щоби звернутися до усіх православних церков, аби вони висловили свою думку. Я це питання підтримав, воно пройшло. В той же час, коли справа дійшла до підписання документу (заяви Собору), то я написав, що з багатьма його пунктами не згоден.

- Наприклад?

- Там багато про Константинопольську церкву, яка неправильно вчиняє, що готова надати Томос. Я єдиний, кого підтримував у цих голосуваннях, до речі, владика Симеон. Він мене підтримував у всіх питаннях, більше ніхто.

- Чекатимете у Києві на домовленості між митрополитом Онуфрієм і Петром Порошенком, чи єпископи роз’їжджаються по єпархіях?

- Я їх питав (учасників Собору): що ви після сьогоднішнього засідання робитимете вдома? А у відповідь – тиша. Хто ойкає, хто айкає, все те саме, що і раніше. Мізків немає. Я зараз повертаюся додому, до своєї єпархії.

- Чи піднімалося на Соборі питання, що, мовляв, якщо ви поїдете на зустріч з президентом до Українського дому, то вас позбавлять посад, відберуть керівництво у єпархіях, наприклад?

- Ні, такого не було. Принаймні я таке не чув. Проти Вінницького було, виступили, щоби поставити питання перед Блаженнішим митрополитом Онуфрієм, чи бути йому у Вінниці, чи ні (мова іде про митрополита Вінницького і Барського Симеона, який вважає нормальним те, щоби єпископи УПЦ пристали на пропозицію президента зустрітися в Українському домі – «Главком»).

- Яке ставлення у церкві до митрополита Симеона, чи є він авторитетом для інших?

- Чесно кажучи, я не знаю як до нього ставляться як до авторитета.

- Неузгодженість місця зустрічі виглядає просто як привід насамперед для церкви не збиратися. Вам так не здається?

- Заявлено (на Соборі), що зустрітися з президентом не проблема. Але для цього слід домовлятися.

- Захисники президента обґрунтовують його відмову приїжджати до Лаври тим, що саме ініціатор зустрічі має право призначати місце для неї. Також це викликане питаннями безпеки. Окрім того, жодних проблем у глави держави не було зустрітися з єпископами УАПЦ і УПЦ КП на нецерковній території. То чому виникли проблеми з УПЦ МП?

- Знаєте, тут є незрозумілою політика президента. Одразу говорилося, що зустріч з ним буде на території монастиря, а потім за півдня вирішили, що усі повинні до Українського дому приїхати. Багато єпископів виступали за те, що треба поїхати, треба зустрітися. Але не більшість. Більшість просто мовчала.

- Чи знаєте, які питання президент хотів поговорити з єпископами під час зустрічі, про що ішлося на Соборі?

- Поняття не маю які питання. В запрошенні, яке у мене є, немає ніякої програми.

- Чи готові у церкві до розмови з президентом про компромісні фігури від УПЦ МП на посаду предстоятеля нової Помісної церкви?

- Дивлячись на психологію більшості наших архієреїв, то поки таких бажань у них немає. Якщо взяти тих, хто керує церквою… Ви мене правильно зрозумійте, хто хоче віддати те, що він має?

- Це найбільший страх?

- Тут треба відкинути усі амбіції, політичну заангажованість і подивитися потім на справи цього всього в Україні. Потрібно просто пожаліти свій народ. Я їм про це казав, виступаючи. Для мене незрозумілим є те, що буде з нами усіма. Я їм так і казав, що завтра їх оголосять Російською церквою, вас 80, усі ви маєте свої кафедри. Натомість завтра вам скажуть «хлопці, до побачення. У нас є своя церква, у нас є свої представники, ми тут будемо (мається на увазі нова Помісна церква, яка створюється)». З моєї точки зору атмосфера у церкві нездорова.

- Але ж не всі єпископи виїжджатимуть з України. Який розвиток подій можливий далі?

- Вони можуть через страйк перейти (до Помісної церкви, яка створюється) і сказати, що приймайте нас. Інші можуть бути упертими. А треті може і бажали би (перейти), але поки відверто не виявляють свого бажання. Сказати про це відверто не всі можуть. Знову ж таки через присутність того ж страху.

- Які питання церква не готова обговорювати з президентом?

- Я не чув будь-яких запитань, поставлених від президента. Якби він поставив якесь питання, то тоді це можна було би обговорювати, а так, відсутні питання, відсутня реакція. У самій церкві не обговорювали те, про що не можемо розмовляти з президентом.

- УПЦ МП наполягає на зустрічі з главою держави у Києво-Печерській лаврі. А чи може бути альтернативна локація, наприклад, Собор Святої Софії, який не закріплений за жодною церквою?

- Там нічого другого не буде, і очікувати нічого іншого не варто. Поїхав я (з Києва) засмучений за майбутнє наших людей.

Михайло Глуховський, «Главком» Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/interviews/hto-i-chomu-zirvav-zustrich-petra-poroshenka-z-jepiskopami-cerkvi-moskovskogo-patriarhatu-544622.html?fbclid=IwAR0krvoec54t_-wUozao6_8jR6ndosDMj7O_6c2aYtOAQ87eI9qVM_KLAAA

 Отправлено: 17.11.18 00:18. Заголовок: Патріарх ВАРФОЛОМІЙ:..

Патріарх ВАРФОЛОМІЙ: «Так само, як і ми надали автокефалію всім помісним Церквам, Священний Синод вирішив надати автокефалію багатостраждальній Православній Церкві в Україні»

Важливі та потужні слова Вселенського Патріарха - Матір-Церква не залишається байдужою до страждань віруючого українського народу.

«...Неприпустимим є те, що Вселенський Престол – який згідно Святих Канонів відповідає за єдність та стабільність Православ'я – залишався б байдужим, коли Православні люди, такі, як Український народ страждають та шукають вирішення церковних проблем, які мучать їх протягом століть. Ми втручаємося, тому, що це є наш обов'язок – виключно на засадах достовірно-церковних, всесвітніх та виключно з наднаціональних критерій – заради істини і традицій Церкви, захисту канонічного порядку та ідентичності Православ'я, завжди для розбудови тіла Христового, а не для себе і не для демонстрування світової сили чи влади. Залишаючись байдужими, ми залишилися б без виправдання перед Богом та історією.

Ця велика відповідальність Матері Церкви, Святої та Великої Церкви Христової, безумовно не має меж. Тому, так само, як і ми надали автокефалію всім помісним Церквам, Священний Синод вирішив надати автокефалію багатостраждальній Православній Церкві в Україні, щоб вона, також приєдналася до повноти Православ'я в єдності та внутрішньому мирі. Тільки Перший Престол Православ'я, Константинопольська Церква, має цю велику відповідальність згідно Святих Канонів.»

https://www.uocofusa.org/news_181113_3.html

 Отправлено: 21.11.18 02:45. Заголовок: Митрополит УПЦ МП Со..

Митрополит УПЦ МП Софроній закликав єпископів йти на Об’єднавчий Собор
19.11.2018

Митрополит Черкаський і Канівський Софроній (Дмитрук) з Української Православної Церкви Московського Патріархату заявив, що піде на Об’єднавчий Собор.

“У мене така позиція: я на Собор піду, але не для того, щоб кричати: “Ура, все вирішено”, а щоб спостерігати. Я піду туди як спостерігач для того, щоб вирішити, як краще вчинити, щоб було добре для нашого народу”, – сказав він в інтерв’ю “ВВС Україна“, передає Lb.ua.

Митрополит сказав, що він без жодних сумнівів підтримує автокефалію для Української Церкви і хотів би, щоб на Об’єднавчий Собор прийшов весь єпископат УПЦ МП.

Він зізнався, що виступив проти більшості пунктів постанови Собору УПЦ МП про відмову від участі в процесі створення автокефальної Церкви і підписав його тільки як присутній.

“Звичайно, я виступав проти цього рішення. З його 12 пунктів я був проти восьми. На це так дивилися: усі за, один Софроній проти. Ну, дивак. У мене запитували: чого ти проти? Я пояснював. Наприклад, в постанові Собору йдеться, що за неправильні дії Константинополя УПЦ (МП, – ред.) перериває з ним євхаристійне спілкування. Вибачте, але нам не треба повторювати того, що говорить Москва. я говорив так, як я кажу: якщо ми визнаємо, що ми незалежна Церква, то ми повинні мати свою незалежну думку”, – сказав Софроній.

 Отправлено: 24.11.18 02:13. Заголовок: Министерство юстиции..

Министерство юстиции Украины отменило передачу комплекса сооружений Свято-Успенской Почаевской Лавры в пользование Украинской православной церкви .

Об этом в пятницу сообщила первый заместитель министра юстиции Елена Сукманова.

"Комиссия минюста по вопросам рассмотрения жалоб в сфере государственной регистрации удовлетворила жалобу Кременецко-Почаевского государственного историко-архитектурного заповедника и отменила незаконную перерегистрацию комплекса сооружений Свято-Успенской Почаевской лавры", - приводит ее слова пресс-служба ведомства.

По словам Сукмановой, члены комиссии пришли к выводу, что госрегистрация права пользования комплекс сооружений Свято-Успенской Почаевской Лавры - Успенского собора, Троицкого собора, монастырских келий, архиерейского дома, колокольни, надвратного корпуса - была совершена с нарушениями требований действующего законодательства. "Именно поэтому это решение о государственной регистрации было отменено, а госрегистратору, который его совершил, блокирован доступ в госреестр прав на недвижимое имущество", - отметила она. Данное решение, согласно законодательству, может быть оспорено в суде.

Полиция Тернопольской области Украины 15 ноября возбудила уголовное дело по подозрению в незаконности передачи ряда сооружений Свято-Успенской Почаевской лавры в пользование УПЦ в 2003 году по распоряжению Виктора Януковича, занимавшего на тот момент пост премьер-министра страны. В документе прокуратуры Тернопольской области также отмечено, что сведения о наличии договора о передаче сооружений Почаевской лавры в пользование или аренду является предметом исследования в досудебном расследовании.

Ранее синод Киевского патриархата расширил титул своего главы Филарета. В регалии добавили Киево-Печерскую и Почаевскую лавры. Обе они находятся в ведении Московского патриархата. В переданной Минюстом Лавре расположена резиденция главы Украинской церкви, митрополита Киевского и всея Украины Онуфрия.

 Отправлено: 27.11.18 15:00. Заголовок: 27 листопада у Стамб..

27 листопада у Стамбулі починається триденне засідання синоду Вселенського патріархату, на якому, як очікується, ухвалять рішення про затвердження Томосу для України.

 Отправлено: 28.11.18 10:49. Заголовок: "Св. Синод К-Пол..

"Св. Синод К-Польского Патриархата единогласно постановил упразднить Архиепископию русских приходов в Зап. Европе"

 Отправлено: 29.11.18 00:53. Заголовок: Синод Вселенского Па..

Синод Вселенского Патриархата принял решение по предоставлению автокефалии единой Украинской Православной Церкви.

 Отправлено: 29.11.18 23:36. Заголовок: З рішення Синоду Все..

З рішення Синоду Вселенського патріархату:

1. Україна отримує автокефалію;
2. Укранська Церква отримує Томос;
3. Українська Церква отримує проект Статуту для його затвердження на Об'єднавчому Соборі.

Дата проведення Об'єднавчого собору буде оголошено пізніше.

 Отправлено: 30.11.18 12:22. Заголовок: Коли прийшли за отце..

Коли прийшли за отцем Гедеоном, я мовчав.
Коли прийшли за владикою Павлом, я мовчав.
Коли прийшли за єпископом Лонгином, я мовчав.
Коли прийшли за архієпископом Агафангелом, я мовчав.
Коли прийшли за митрополитом Онуфрієм, я мовчав.
Коли прийшли за мною, вже не залишилося жодного офіцера ФСБ, який міг мене відспівати.

 Отправлено: 05.12.18 15:55. Заголовок: Президент Украины Пе..

Президент Украины Петр Порошенко заявил, что Объединительный собор Украинской православной церкви (УПЦ) состоится 15 декабря, передает «Громадское».

«Вселенский патриарх Варфоломей сообщил мне, что подписал соответствующие письма с приглашениями иерархам УПЦ Киевского Патриархата, УАПЦ (Украинской автокефальной православной церкви — ред.) и иерархам УПЦ Московского Патриархата принять участие в этом историческом событии», — сказал Порошенко на Форуме местного самоуправления в Киеве.

На Объединительном соборе руководители непризнанных РПЦ МП украинских православных церквей должны принять решение об объединении и выборе нового предстоятеля, которому Вселенский патриархат передаст томос об автокефалии Украинской православной церкви.

 Отправлено: 06.12.18 11:18. Заголовок: Митрополит Франции Э..

Митрополит Франции Эммануил будет руководить Объединительным Собором УПЦ, который пройдет в Киеве 15 декабря. Об этом написал в своем Facebook представитель греческого фонда, который оказывает украинцам юридическую помощь, Костас Онисенко.

"Украинская церковь - инфа из Константинополя. 15 декабря состоится Собор в Киеве для избрания нового руководителя объединенной Украинской церкви. Он возможно не будет Патриархом изначально. Лично Вселенский Патриарх Варфоломей подписал приглашения всем руководителям православных Церквей, которые действуют на территории Украины, для того, чтобы они приняли участие в Соборе", - рассказал Онисенко.

Также он уточнил, что процедура, по которой будет происходить избрание нового главы единой УПЦ, описано в статутной карте, подписанной Собором Вселенского Патриархата 29 ноября.

 Отправлено: 23.12.18 18:15. Заголовок: Об'єднавчий собо..

Об'єднавчий собор обрав предстоятелем майбутньої автокефальної помісної православної церкви в Україні 39-літнього митрополита Переяславського і Білоцерківського Епіфанія (Сергія Думенка), який є намісником предстоятеля УПЦ КП Філарета.

 Отправлено: 01.01.19 03:00. Заголовок: Вот это у Всеволода ..

Вот это у Всеволода Чаплина пердануло!!!

цитата:

(с) Vsevolod Chaplin Прекрасный подарок – вчерашнее письмо Патриарха Кирилла беззаконному Варфоло(3)мею. Там, увы, по-прежнему присутствует инерция «уважения» к дряхлому вероотступнику, но есть и прямые, очень правильные слова: «Не вписывайте свое <…> имя в один перечень с такими бесславными епископами Константинополя как Несторий, иконоборцы Анастасий, Иоанн VII и Феодот, униаты Иосиф II, Митрофан II Матереубийца и Григорий III Мама. Отступитесь сейчас от общения с раскольниками, откажитесь от участия в политической авантюре их реализации. <…> Если же Вы поступите с соответствии с намерениями, изложенными в Вашем письме, то Вы навсегда утратите возможность служить единению святых Божиих Церквей, перестанете быть Первым в православном мире, насчитывающем сотни миллионов верующих, а причиненные Вами страдания православных украинцев последуют за Вами на Страшный суд нелицеприятного Господа нашего и будут свидетельствовать перед Ним против Вас». (http://www.patriarchia.ru/db/text/5333808.html ) Давно нужно было говорить со старым лисом именно таким языком. Да и сегодня не надо бояться сказать: Фанар превращается в раскол, а его многолетние ереси скоро, наконец, будут обличены. Любой новый шаг по объединению с раскольниками будет означать вечную анафему – и для Фанара, и для любых «церквей», которые пойдут вслед за ним. Означать низложение их иерархий и призыв к православному народу вышвырнуть их из храмов. Вот только так поймут. «Расчет» фанариотов на очередные уступки и на ложное уважение к ложным авторитетам должен быть совершенно исключен.

 Отправлено: 05.01.19 18:44. Заголовок: З'ЯВИВСЯ ПЕРЕКЛА..

З'ЯВИВСЯ ПЕРЕКЛАД ТОМОСУ НА УКРАЇНСЬКУ: ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ПОВНИЙ ТЕКСТ
5 Січня 2019 15:43

З’явився переклад з грецької мови на українську тексту Томосу, яким Вселенський патріархат надав Православній церкві України автокефальний церковний устрій.

Згідно з документом Православна церква України існує канонічно автокефальною, незалежною та самоврядуванню, маючи свого предстоятеля з титулом "Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України".

Вселенський патріархат закликав усі світовi православнi церкви визнавати ПЦУ під іменем "Святійша Церква України", що має своєю кафедрою історичне місто Київ.

ПЦУ заборонено засновувати архієрейські кафедри та парафії за межами української держави.

Також ПЦУ отримуватиме від Вселенського патріархату святе миро. Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру митрополит Київський і всієї України від імені Священного синоду слід звертатися до нашого Вселенського престолу. Крім того, Вселенський патріархат зберігає права на екзархат в Україні та священні ставропігії.

Наводимо текст Томосу повністю:

"ПАТРІАРШИЙ І СИНОДАЛЬНИЙ ТОМОС
НАДАННЯ АВТОКЕФАЛЬНОГО ЦЕРКОВНОГО УСТРОЮ
ПРАВОСЛАВНIЙ ЦЕРКВI УКРАЇНИ

Варфоломій, милістю Божою Архієпископ Константинополя, Нового Риму і Вселенський Патріарх

"Ви приступили до гори Сіонської… і до Церкви первородних» (Євр. 12:22-23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить усім вірним; і дійсно, Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною та непохитною. Хоча одним стадом та одним тілом Христовим є і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання православної віри, спільність в таїнствах у Дусі Святому та непорушність апостольського спадкоємства і канонічного порядку, але ще від апостольських часів складається з Церков, розташованих на землях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями та вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них.

Отож, оскільки благочестива та Богомбережена земля України укріплена і звеличена вищим промислом та отримала свою повну політичну незалежність, державні та церковні керівники якої вже майже тридцять років палко просять її церковного самоврядування та пліч-о-пліч з народом й суголосно з давніми його проханнями свого часу зверненими до святішого Апостольського Константинопольського Престолу, котрий за багатовіковим канонічним переданням зобов’язаний турбуватися про Святі православні Церкви, які мають в цьому потребу, а найбільше про ті, які завше з ним зв’язані канонічними узами, як-от історична Митрополія Київська, – то наша Покірність з Преосвященними при нас Митрополитами та всечесними, улюбленими в Святому Дусі братами та співслужителями, з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрожуючих розколів та розділів у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул "Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України", – не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви, – який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах України. Таким чином управлятимуться справи Церкви в цій країні, як проголошують божественні та святі Канони, вільно й у Святому Дусі, та безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу.

До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi Православнi Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем "Святійша Церква України", як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафiї за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави.

І ми надаємо їй привілеї та всі суверенні права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає «Усiх Єпископів Православних», а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім'я як Першого та Предстоятеля Найсвятішої Церкви України. Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться та визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно зі Священним Переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настановами 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що «якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок будуть заперечувати, то нехай має силу рішення більшості», до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляцiйні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Халкідонського Вселенського Собору.

Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, та має разом з іншими канонічними обов'язками та відповідальностями, насамперед для збереження нашої Православної Віри неушкодженою та канонічної єдності та спілкування з Вселенським Патріархатом й іншими помісними Православними Церквами. І до цього, Митрополит Київський і Всієї України, як і Архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу. Усі архієреї зобов’язані турбуватися, щоб боголюбно пасти народ Божий, провадячи в страху Божому мир і згоду в країні та в своїй Церкві.

Але щоб в усьому перебував не применшений зв'язок духовної єдності та спілкування святих Божих Церков, бо ми навчилися «зберігати єдність духа в союзі миру» (Еф. 4:3), то кожний Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України повинен поминати за давніми Переданнями святих Отців наших Вселенського Патріарха, Блаженніших Патріархів та інших Предстоятелів помісних Православних Церков, у ряду Диптихів, згідно з канонічним порядком, отримавши своє місце після Предстоятеля Церкви Чехії і Словакії в священних Диптихах і на церковних зібраннях.

Таким чином, Православна Церква України, через свого Першого чи канонічного місцеблюстителя Київського Престолу, зобов'язана брати участь у стосовно важливих канонічних, догматичних та інших питаннях у міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, від початків усталеним Отцями. Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирнi Грамоти до Вселенського Патріарха та до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею. Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки та твердого взаєморозуміння, причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються неприменшеними.

Отож, на всiх цих умовах, наша Свята Христова Велика Церква благословляє та проголошує Православну Церкву України Автокефальною та щедро закликає на Ієрархію на Українській землі, непорочний клір і благочестивий народ її, з невичерпного скарбу Святого Духа, божественні дари, молячись, щоб Перший і Великий Архієрей Ісус Христос, заступництвом всенепорочної і всеблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святого славного і рівноапостольного князя Володимира і святої славної княгині Ольги, преподобних і богоносних Отців наших, подвижників і монахів Києво-Печерської Лаври та інших монастирів, укріпив назавжди її в тілі Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви таким чином зараховану Автокефальну Церкву України і подав їй благостояння, єдність, мир і зростання, на славу Його, і Отця, і Святого Духа.

Таким чином, таке вирішене та розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точнiй і ідентичнiй копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, митрополиту Епіфанію та Його високоповажності Президенту України пану Петру Порошенку, для вічного доказу та постійного представлення.

Року дві тисячі дев’ятнадцятого, місяця січня, 6 числа, індиктiона 12".

† Вселенський Патріарх Варфоломій, в Христі Бозі вирішує
† митрополит Вріульський Пантелеймон,
† митрополит Італійський і Мальтійський Геннадій
† митрополит Германський Августин
† митрополит Транупольський Герман
† митрополит Нью-Джерський Євангел
† митрополит Родоський Кирилл
† митрополит Ретімнський і Авлопотамський
Євгеній
† митрополит Корейський Амвросій
† митрополит Сингапурський Контантин
† митрополит Австрійський Арсеній
† митрополит Сімський Хризостом
† митрополит Чиказький Нафанаїл.

Нагадаємо, сьогодні, 5 січня у Стамбулі було підписано Томос про надання Православній Церкві в Україні автокефалії.

Дивіться також Церемонію вручення Томосу 5 і 6 січня в ефірі "Прямого".

Про те, який історичний шлях до надання автокефалії пройшла українська православна церква читайте у матеріалі "Прямого": Від хрещення до Томоса: етапи становлення української церкви.

Про те, яким може бути український Томос про автокефалію читайте у матеріалі "Прямого": Автокефалія незворотня: що ухвалив Священний Синод у Константинополі 29 листопада.

Нагадаємо, що 15 грудня в Софіївському соборі Києва відбувся Об'єднавчий Собор українських православних церков. Про те, як відбувався Собор читайте у матеріалі "Прямого": Софія Київська, Митрополит Галльський та майбутня церква: як відбуватиметься Об'єднавчий Собор.

Також "Прямий" вів онлайн-трансляцію Об'єднавчого Собору.

Під час Собору за титул предстоятеля Української православної церкви боролися представник УПЦ МП - митрополит Вінницький і Барський Симеон та представник УПЦ КП, митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній. В результаті двох турів виборів переміг - представник УПЦ КП Епіфаній, який отримав титул Митрополита Київського та всієї України. Що відомо про Епіфанія - читайте у матеріалі "Прямого".

Також читайте ексклюзивне інтерв'ю з новообраним предстоятелем Православної церкви України митрополитом Епіфанієм.

Зазначимо, що Верховна Рада ухвалила внесення змін до Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій за номером 5309 . Відтепер церква, яка є частиною чи управління якої здійснюється з держави-агресора повинна відображати це у власній назві. Про те, як зміниться назва і яка подальша доля Української православної церкви Московського патріархату читайте у матеріалі "Прямого": Геть від Московського Патріархату: про що йдеться в новому законі про перейменування церков.

 Отправлено: 22.01.19 21:33. Заголовок: Міжнародне об'єд..

Міжнародне об'єднання Українських Націоналістів

Чому вірні МП не переходять в ПЦУ?

Отримання томосу про автокефалію не спричинило масового сплеску переходів московських церков до Православної церкви України, а це є свідченням того, що Московський патріархат ще надіється використати свої «козирі».

Чого чекають московські священики?

Якщо раніше московські священики залякували українських вірян розповідями про те, що в «неканонічній» українській церкві хрещення, причастя, вінчання та інші обряди є недійсними, діти нехрещеними і навіть свята вода не є святою, то сьогодні вже всі розуміють повну канонічність ПЦУ, а московський патріархат втратив вагомий психологічний козир, яким досі вдавалося утримувати українських парафіян. Більше того, московські церковники добре усвідомлюють, що відтепер їм доведеться працювати в умовах фактичного ворожого оточення, і з кожною ескалацією російської агресії, вони втрачатимуть парафії, опинятимуться в епіцентрі нових скандалів та протестів і викликатимуть ненависть українських громадян. Українська держава явно підтримуватиме ПЦУ в судах та податковій політиці, а московським церквам доведеться змиритися з втратою частини церковного майна. Багатьом московським священикам довелося б здійснювати непростий вибір між любов’ю до Москви і любов’ю до грошей.

Здавалося б, за нових умов, навіть не надто патріотичні священики, керуючись елементарною вигодою та вибором легшого шляху, мали б покинути лави РПЦ, однак масштаби виявилися не настільки великими. Навіть через місяць після об’єднавчого собору українських церков до новоствореної Православної церкви України перейшло лише близько 40 парафій колишньої Української православної церкви Московського патріархату. А це близько 0,5 % загальної кількості існуючих московських парафій. З близько 11 тисяч парафій, навіть декілька сотень церковних громад на Буковині, Поділлі та Волині, які вже оголосили про наміри покинути московську церкву, не спричинять масового відтоку парафій УПЦ МП.

Московські священики не побігли з Московського патріархату як щури з потопаючого корабля

Пропри те, що майже кожного дня все нові парафії в різних областях оголошують про свій вихід з Московського патріархату, тим не менше, з одного погляду на карту зрозуміло, що цей процес зачепив лише україномовні західні та центральні регіони країни. Наразі лише дві московські парафії в Дніпровській та Одеській областях перейшли до української церкви. І жодної поки що на Лівобережжі. Московські священики не побігли з Московського патріархату як щури з потопаючого корабля. Значить в них є на те свої причини.

Залякування «ФСБешним пеклом?»

Путін не дарма скликав спеціальне засідання Ради Безпеки федерації через надання Україні томосу про автокефалію. РФ тепер задіює на церковному фронті всю державну машину та агентуру ФСБ, мафіозні зв’язки й колосальні фінансові ресурси, щоб вберегти Московський патріархат в Україні від колапсу. Оскільки від рішення кожного московського священика залежить приналежність храму, церковних приміщень, щомісячні грошові пожертви парафіян та ідеологічно-духовний вплив на тисячі українських виборців, для Москви дуже важливо переконати духовенство на місцях залишатися вірними РПЦ. І Кремль навіть на території України володіє колосальними ресурсами впливу, аж до фізичної ліквідації непокірних священників.

Вбивство російського депутата Дениса Вороненкова в центрі Києва чи підрив автомобіля офіцерів СБУ в столиці, засвідчує, що російські спецслужби можуть в Україні вбити кого завгодно, якщо їм це буде дуже потрібно. При цьому кілерами в зазначених випадках були навіть не громадяни РФ, а завербовані агенти – українські військовослужбовці й навіть учасники АТО. Тож кожному священику УПЦ МП зрозуміло, що якщо росіяни вбили важливого для українського суду свідка під охороною – екс-депутата Вороненкова, то звичайного провінційного священика приберуть без особливих труднощів. Депутати Верховної Ради також озвучували інформацію, що в Московському патріархаті людям погрожують не тільки духовними санкціями, але й недвозначно загрожували фізичною розправою.

Окрім радикальних методів, церковне керівництво РПЦ очевидно провело профілактичну роботу усіма московськими священиками, погрожуючи зібраним компроматом, проблемами з поділом церковного майна під час переходу храму, а для інших, цілком ймовірно, запропонували фінансові стимули за «вірність». Ті громади, які вирішили покинути московську церкву, вже переконалися, що організовані мобільні групи «православних тітушок» в спортивних костюмах та екзальтовані й агресивні «бабушки» з іконами царя Ніколая ІІ за лічені хвилини будуть підвезені до будь якого храму, й захопивши його, утримуватимуть приміщення будь-якою ціною. І щоб звільнити церкву, українській поліції доведеться перед телекамерами бити кийками бабусь з іконами, на що наша влада, звісно ж, не наважиться.

«Кроти» на дні

Водночас, масового переходу до української церви у південно-східних областях не спостерігається й тому, що в багатьох парафіях віряни за ідеологічними переконаннями підтримують Московський патріархат. Багато симпатиків Росії в південно-східних регіонах просто «залягли на дно» й не висловлюють своїх поглядів публічно, позаяк в російськомовних регіонах з’явилося чимало проукраїнськи налаштованих громадян та ветеранів АТО. До того ж проросійські сили не мають колишньої монополії на теле-ефіри та інформаційний простір, тож в декого з українців могло скластися хибне враження про загальний патріотизм як на заході, так і на сході країни.

Однак навіть на п’ятому році російської агресії, після загибелі 11 тисяч українців на Донбасі, за результатами дослідження Київського міжнародного інституту соціології, станом на вересень 2018 року, в Україні позитивно ставляться до Росії 48% опитаних респондентів. На заході таких – 31%, у центрі позитивно налаштованих до РФ – 44%, на півдні – 62%, а на сході – 70%. Очевидно, що в умовах такого середовища, навіть 20-30% патріотично налаштованих парафіян у східних областях не зможуть перейти з храмом до української церкви. Більшість місцевих прихожан разом з агресивним московським духовенством продовжуватимуть зберігати вірність російській церкві разом з монополією на церковні споруди.

Патріарх Філарет ще восени 2018 року на прес-конференції окреслив механізм переходу церковних громад до української помісної церкви: «якщо дві третини парафії проголосують за те, щоб залишитися в російській церкві, значить ця парафія буде належати російській церкві. Якщо ж дві треті парафіян проголосують за українську церкву, то храм разом з парафіянами перейде в українську православну церкву. Якщо не буде дві третини, а парафія знаходиться в Московському патріархату, то вона і залишиться в Московському патріархаті», – сказав владика. Тож де візьмуться дві третини проукраїнськи налаштованих парафіян, в областях, в яких 48 % респондентів в загальному позитивно ставляться до РФ?

Що планує Московський патріархат?

Такий невеликий відсоток парафій покидаючих Московський патріархат також може свідчити, що їх церковне керівництво не боїться опинитися у невигідному становищі в Україні, оскільки знає, що ситуація скоро зміниться. В такому разі, тимчасові кількамісячні труднощі після томосу УПЦ МП може пережити з незначними втратами, тому й більшість московських священників зберігають статус-кво.

У Московському патріархаті надіються на реванш проросійських сил

Одним з варіантів того, на що надіються в Московському патріархаті, є зміна влади в Україні на більш проросійську. До прикладу, вже весною 2019 року новим президентом може стати людина байдужа до патріотичних чи духовних питань, яка орієнтується виключно на соціальні гасла жителів російськомовних південно-східних регіонів. Або ж на парламентських виборах восени 2019 року значний відсоток в парламенті матимуть партії, створенні на базі колишніх регіоналів, зокрема «Опозиційний Блок», «За Життя» та інші представники п’ятої колони.

Рейтинги підтверджують, що кум Путіна Віктор Медведчук наступного року буде депутатом українського парламенту та матиме свою підконтрольну фракцію, з якою новому президентові та коаліції доведеться рахуватися та домовлятися. Можливо навіть проросійські сили набудуть такого впливу, що ввійдуть у правлячу коаліцію та займуть міністерські посади в уряді, прокуратурі та судах, що означатиме гарантії недоторканності РПЦ. За таких умов влада і правоохоронні органи займуть нейтральну позицію у конфліктах щодо приналежності храмів і нічим не допомагатимуть українській церкві. А бригади «православних тітушок», діючи нахабністю та силою, не дозволять жодному храмові покинути Московський патріархат.

Очікують «визволителів»?

Іншою причиною масового вичікування церковників Московського патріархату може бути циркулююча інформація про повномасштабний збройний конфлікт з Росією. Не виключено, що по внутрішніх каналах, московське керівництво запевнило свою агентуру в Україні, що потрібно ще трохи зачекати, поки прийдуть російські православні «визволителі».

Особливо обнадіюють московських священників заяви Путіна про те, що російська армія за два дні може бути в Києві і наміри російських пропагандистів щодо захоплення всього українського Південного Сходу. За умов російської інтервенції, НАТО та ЄС звісно ж висловлять «глибоку занепокоєність», так як це робили під час окупації Криму, вторгнення на Донбас і захоплення українських моряків у Керченській протоці, але ніхто Україні реально не допоможе. Можливо Захід і надасть Києву декілька десятків «Джавелінів» чи снайперських гвинтівок, але за умов повномасштабного російського наступу великі території можуть перейти під контроль Москви.

Такі обіцянки «братньої допомоги» з-за «поребрика» також є вагомим фактором збереження священиками вірності Московському патріархату. А що якщо завтра тут будуть російські війська, так як це сталося на Донбасі, і покарають за перехід до української церкви? Хто гарантує, що на Харківщину або Чернігівщину завтра не ступить нога російського окупанта? Хто захистить їх від російських репресій: Вашингтон чи Брюссель зі своїми санкціями? Москва ж, як відомо, на відміну від України, нікого не пробачить, і на демократію та права людини не озиратиметься.

Той факт, що лише 0,5 відсотка парафій Московського патріархату перейшли до Православної церкви України, і то лише у західних та центральних областях, засвідчує, що в РПЦ залишаються переконаними: боротьбу за Україну вони ще не програли.

 Отправлено: 21.02.19 14:52. Заголовок: (с) А. Кураев Право..

(с) А. Кураев

Православные строго вопрошают: ладно - Филарет был епископом еще до раскола. Но как Макария можно было признать митрополитом, если тот уже был посвящен "самосвятами".

Смотрим цепочку хиротоний:

Макарий 3 ноября 1996 года рукоположен Димитрием Яремой в сослужении с Игорем Исиченко и Мефодием Кудряковым

Димитрий Ярема рукоположен 5 сентября 1993 года Петром Петрусем, Михаилом Дуткевичем, Феоктистом Пересадой, Игорь Исиченко.

Игорь Исиченко 12 июля 1993 рукоположен Петром Петрусем, Михаилом Дуткевичем, Феоктистом Пересадой

Петр Петрусь – 7 апр 1992 рукоположен Антонием Масендичем и Романом Балащуком.

Антоний Масендич - 16 сент 1990 года рукоположен Иоанном Боднарчуком, Владимиром Романюком, Даниилом Ковальчуком, а в июле 1992 "для надежности" перерукоположен Филаретом Денисенко

Владимир Романюк - 29 апр 1990 года - Иоанном Боднарчуком.

Иоанн Боднарчук - архиепископ РПЦ МП. 23 октября 1977 года во Владимирском кафедральном соборе Киева рукоположён в епископа Житомирского и Овручского. Хиротонию совершали: митрополиты Киевский и Галицкий Филарет, Львовский и Тернопольский Николай (Юрик), архиепископ Симферопольский и Крымский Леонтий (Гудимов), епископы: Мукачевский и Ужгородский Савва (Бабинец), Кировоградский и Николаевский Севастиан (Пилипчук).

То есть преемственность такова: Иоанн Боднарчук (архиепископ РПЦ МП) посвятил Владимира Романюка, тот - Антония Масендича, тот - Петр Петруся, тот - Игоря Исиченко, тот - Димитрия Ярему, тот – Макария.

История церкви известны:

1) епископские хиротонии, вопреки канонам, совершавшиеся в одиночку (в том числе Иоанном Златоустом). Староверы вам много про это расскажут :);

2) признание епископских хиротоний, совершенных ранее осужденными епископами.

 Отправлено: 03.03.19 19:05. Заголовок: Вселенский Патриарх ..

Вселенский Патриарх отказался обсуждать предоставление Томоса об автокефалии ПЦУ с РПЦ. Подконтрольные Патриарху Кириллу церкви хотели созвать Собор для обсуждения украинского вопроса.
Вселенский Патриарх Варфоломей написал письмо Патриарху Иоанну Х, в котором прокомментировал возможность обсуждения украинского вопроса на Всеправославном уровне. «Мы получили и внимательно прочли Ваше письмо от 31 декабря 2018-го года. В нем Вы просили собрать Собор глав Автокефальных православных церквей для обсуждения предоставления Томоса для Православной церкви Украины.
Вселенский Патриархат отказался проводить сборы для обсуждения вопроса о предоставлении автокефалии ПЦУ
После того, как четыре Православных Церкви без причины отказались присутствовать на Вселенском Священном соборе, чему нет оправданий с церковной и богословской точки зрения, мы уверены, что сбор Синаксиса будет вносить раздор между церквями. Его участники не будут согласны с мнениями друг друга», — сказано в письме Варфоломея.
Источник: Україна Нова, информирует enovosty.com/news.

Читать полностью на https://enovosty.com/news_society/full/303-vselenskij-patriarx-otkazalsya-obsuzhdat-predostavlenie-tomosa-ob-avtokefalii-pcu-s-rpc

 Отправлено: 10.03.19 19:02. Заголовок: Ответ Фанара Тиране ..

Ответ Фанара Тиране

После опубликования Святейшей Церковью Албании письма ее Предстоятеля к Вселенскому Патриарху от 14.01.2019 в связи с автокефалией Украины Вселенский Патриархат публикует соответствующий ответ его Блаженству.

Блаженейший Архиепископ Тираны и всея Албании, во Христе Боге зело возлюбленный и желанный брате и сослужителю нашей Мерности господине Анастасие, братски лобызая во Господе ваше честное Блаженство сверхлюбезно провозглашаем.

Получили и тщательно изучили ваше письмо прошлого месяца 14 января, как продолжение ваших писем от 24 декабря, относительно того, что канонически было сделанно в отношении Украины в соответствии с церковной практикой, и по доброй воле отвечаем, в духе истинного учения, о котором как Божией милостью Архиепископ Константинополя Нового Рима имеем долг перед всеми святыми братьям, представляем вам следующее:

Богоносные отцы, которые посредством божественных и священных канонов возложили на престол Константина известную всем всесвященную и страшную его безграничную отвественность, не в виде привелегий, но жертвы, ведомые духом Святым, провидев нужду окончательного урегулирования возникающих в поместных Церквях проблем, не могущих быть разрешенными ими самими. Это наследство нашей Великой Христовой Церкви было исполняемо непрерывно во все прошедшие века в духе разума и со страхом Божиим блаженными и приснопамятными нашими предшественниками всегда в рамках канонически неизменного института Пентархии Древнейших престолов, посредством братолюбивого, как подобает, взаимообщения "в одном содыхании и сродстве духовном обьединенные, во св.Духе любовию друг друга воспринимая" [1].

От этой постоянной обоюдной связи всегда всеми провозглашалось первенствующее место Константинополя, никакого беспокойства никогда не вызывавшее у других патриархов, так как так или иначе знали, что нет никакого риска "допущения мирской горячки в Христову Церковь, которая перед лицом простоты и смиренномудрия предлагает желающим узреть свет в день суда Господня[2], сие же что "воспринимать друг друга и от соединенных помогать, как Неофит VII, блаженно скончавшийся наш предшественник, описывает долг, и в остальных Патриарших апостольских престолах всячески издревле повелось, что так наш святейший Патрирший Апостольский Вселенский престол действует; а чтоб отнять у них их права и вести себя несправедливо, не то что делать так, но и слышать таковое не соглашается. Ибо первое достойно его и справедливо, другое же несправедливо и неподобающе" [3].

Среди этих торжественных заявлений благоговения к каноническим правам внутренней адмнистративной самостоятельности поместных сестер Церквей в дополнение даем решение Анфима VI к Антиохийской Церкви, по которому: «не для упразднения канонических смыслов и прав, которые имеет святейший сей престол, и по отношению к которым [Поместным церквям] никогда не хотела Великая Церковь переходить к некоему вмешательству и нападению, или когда {кафедра] вдовствует или в других случаях, но, напротив, утверждала его привилегии и предоставила горячую защиту в по временам бывавших сложных случаях, имея целью сохранение православных от всякого противного нападения; и об этих предстательствах и о борьбе и защите Церковью вашего престола свидетельствуют бесчисленные примеры, как и недавнее восстановление св. [епископа] Амидского, на которого были потрачены и продолжают тратиться солидные суммы, равно как и о том, что прежде случилось в митрополии Алеппо, и другие бесчисленные случаи, в которых Великая Церковь всегда, безо всякой корысти и с настоящими жертвами, заботилась с наивысшего места, и многообразно боролась о духовных пользах вашего престола и составляющих его православных, принимая на себя многие его тяготы[4].

Все это действительно, и от Бога, и нерушимо освящено практикой Церкви, которая с первых лет говорит, что: «обычай свыше утвердился, чтобы пребывающие в великоименитом Граде святейшие епископы, когда время призовет, о возникающих церковных делах совещались и высказывались каждый и ответы давали достойные». Поэтому здесь не только догматические вопросы и вопросы свящ.Предания или канонических церковных предписаний, или общие вопросы, которые касаются всего церковного тела, но и всех важных местных вопросов, интересующих ту или иную поместную Церковь, опекающее промышление и забота Великой Христовой Церкви, вмешивающейся на основе существующего права, то есть по обязанности или по просьбе интересующихся и давая им результативный совет, для арбитража и разрешения разных возникающих разногласий между пастырями и пасомыми, для освобождения от дополнительных сложностей и вхождения церковных дел в их каноническое русло, для усиления некоторых недостаточных действий духовных вождей поместных Церквей, для поддержки в Православной Вере немощных, и колеблемых или подвергшихся анафеме, коротко говоря, для отражения всех нравственных и материальных опасностей, угрожающих благостоянию тех святейших Церквей, никогда не медлит и не бывает недостаточной. Итак, несомненно заблуждается тот, кто считает, что это существенное и всецело необходимое для Кафолического Тела Православной Цекрви служение Матери Церкви является продуктом недавнего времени, поскольку [оно], несомненно, ведет свое начало из намного более древних времен. И об этом показываем всем пример Каллиста І, в связи с делом Тырновского [предстоятеля] Германа ІІ, сделавшего попытку присвоить дейсвительные патриаршие привелегии, сверх данного ему только по имени титула «Патриарх», которое он получил от Великой Церкви, когда Каллист говорит, что «и без него, Константинопольский престол и других Патриархов Александрии и Антиохии и Иерусалима снова рассматривает и направляет и своим голосом дает силу, как святые каноны повелевают и практика свидетельствует, сколь более Болгарской Церкви он господином является, ибо и от него (от Константинополя) и почтен тем, что может называться Патриархом"[5], как и Луки І Хрисоверга, который представляется нам как применяющий право «возникающие в других престолах сомнения наблюдать и исправлять и полагать конец судам" [6], и на основе этого отменивший низложение епископа Амафундского Иоанна. Эту древнюю практику Церкви, как соотвествующюю св.канонам, утверждают такие [патриархи], как наш Дионисий І, Паисий Александрийский, Антиохийский Макарий и Иерусалимский Нектарий в 1663 в томосе, в котором разрешили 25 глав (вопросов), заданных им клиром Русской Церкви. В 8-м вопросе «Принадлежит ли Константинопльскому Престолу всякий суд в других Церквях и от него ли получает всякий церковный вопрос свое завершение?» ответили, что «это преимущество имел Папа до того, как разделилась Кафолическая Церковь...теперь уже, когда он отколот, вопросы всех иных Церквей отсылаются к Константинопольскому Престолу и от него получают решение...». Повторят это и в 21 и в 22 вопросах [7].

Мы видим, Блаженейший, какая ответственность на престоле Константинополя и каковых обычаев причастником и наследником является каждый любого периода его Архиепископ и Вселенский Патриарх. Из всего этого следует несомненно, что на местах в прошлых веках и в нынешнем межправославные старания и инициативы Великой Христовой Церкви ошибочно были восприняты некоторыми, как предательство этих неопровержимых ответственностей, которые одновременно есть и должностные преимущества, во имя некой парламентской федерации – как и было неудачно сказано некоторыми поместным Церквами, которые вместе с Древнейшими Престолами выносят решения по любому вопросу. Эта в духе умаления всегдашняя практика Матери Церкви имела целью и имеет в любви Христовой и простоте сердечной общение поместных святых Христовых, для умножения мудрости и благодати, для утверждения и совместного участия в пастырских делах, для домостроительства в совершенстве тела верных Церквей.

Новейшие и так называемые «автокефалии» были даны и даются от общей врачевательницы Православных Константинопольской Церкви, посредством в каждом месте лучшей и более устроенной внутренней организации каждой Церкви, а не для того, чтобы менять святое устроение Церкви, это развернули от долгой священноканонической традиции Вселенских Соборов, в сторону ошибочного мнения самодостаточных местных церквей и раздробления единого и неделимого Тела Одной Кафолической и Апостольской Христовой Церкви. Автокефалия изолированная и более чем нужно подчеркиваемая становится проблематичной, так как не служит той цели, ради которой было принято решение, что она будет полезна. Сказано здесь, что режимы автокефалий, под определенными условиями и определенным образом предоставляемые Матерью Церковью для [решения?] по временам вознbкающим жизненным вопросам во всей Вселенной ея чад, не являются недвижимой и статичной системой, но приспосабливаются к пастырским сегодняшним нуждам, священным образом и после многой осмотрительности.

Все это немногое вышеизложенное было обозначено для восстановления на верный путь первого по ответственности и жертвенного характера Матери Святой Христовой Великой Церкви и для выражения во всем здравой экклизиологии, ибо стоя перед блаженными личностями прежде нас патриаршествовавших, да не будем осужденны Гсподином Истории как разрушившие то, что они трудами и заботами выстроили и содержали, неся крест ответственности перед Церковью.

Итак, таково положение наших церковных дел, и это ясно видно в неоспоримом и канонически утвержденном преимуществе аппеляции, которое мы применяли в случае священейшего бывшего митрополита Киевского Филарета и бывшего митрополита Львовского Макария. Существует, Блаженейший, одно важнейшее исследование, чудотворящими знамениями живого, приснопамятного митрополита Анхиальского и затем Смирнского Василия, составленное в 1887 и соборно утвержденное, о действительности хиротоний клириков, от раскольничьего или низложенного епископа рукоположенных, которое я вам также посылаю, в котором удостоверяется всегдашняя точка зрения Православной Церкви по этому вопросу. Мы не хотим упоминать все там разбираемые случаи, ограничимся только на в І-м в Никее собравшимся собором Святых и Богоносных отцов разрешенном расколе мелетиан, о котором вместе с новацианским вопросом говорит 11 канон собора.

Вышеупомянутый Мелетий был епископом Ликопольским в Египте и был обвинен в ряде беззаконий и в отречении от веры и в жертве идолам. Был низложен около 302 года. Не приняв низложения, создал вокруг себя группу и сотворил так называемый раскол мелетиан. Когда же был достигнут компромисс с ним, как описывает Афанасий Великий, епископ Александрийский, он передал его предшественнику, св.Александру Александрийскому, каталог с рукоположенными им в период его наказания (раскола) епископов, священников, диаконов, и все они были приняты без перерукоположения в своих степенях.

Этот раскол терзал Церковь вплоть до 7 века, но из него возвращающиеся принимались в церковное общение без перекрещивания и даже без миропомазания, как нам сообщает Феодор Студит в 40 письме к Навкратию. Но и в последние годы, как, например, в 1945 наша Великая Христова Церковь простила осужденных Святым и Великим Собором 1872-го года болгар и их Церковь, которых не только низложила, но и отлучила, то как произошло восстановление? Через перерукоположение? Может быть, были прощены они осудившими? Совсем нет, но были избранны и введенны в клир ими и их преемниками. И Русская Церковь несколько лет назад, по высокому политическому давлению простила до того бывших в расколе членов Русской Зарубежной Церкви. Каким образом их приняли в общение, разве через перекрещивание или перерукоположение?

Блаженейший,

Слава Отцу и Сыну и Святому Духу, что явил нам, что в Церкви происходит и установлено все, по подобию Троичной славы, не только на св.Писании базируясь, как протестанты, но и на честнейшей смиренной и освященной практике Церкви, в период двухтысячеленего ее пути на земле. Поэтому, показывая вышеизложенное, понимаем, что терпение и не гневливая позиция Великой Христовой Церкви были восприняты некоторыми, получившими от нее великие благодеяния, как отказ от дальнейшего того же церковного пути. И недоумеваем, как эта дерзость и клевета в отношении Матери Церкви и нашей Мерности лично, бывает некоторыми принимаема и в каких случаях, по их воле или нет, и усваивается в форме принятия аргументов тех, кто поднял пяту на благодетеля.

Любят такие ученики учителей, Церковь и ее единство? Да неn. Мы провозглашаем на Фанаре авторитетно унаследованное нами учение о Церкви, и из кладезя отцов наших черпаем, а не из корысти или из иных низких побуждений и политических целей. Следовательно, от всех нас зависит усвоение изложенных истин, не для утверждения их, и так уже давно истинно утвержденных церковной практикой, но для того, чтоб снова поставить на путь верный и освященный многоценным опытом отцов, только на Бога надеявшихся, Ему же Слава и Держава во веки. Аминь.

20 февраля

(Подпись)

[1] Σιγιλλιῶδες Γράμμα Γαβριήλ Γ΄περί τῆς ἐκλογῆς τοῦ Ἱεροσολύμων Χρυσάνθου, Καλ. Δελικάνη, Τόμος ΙΙ, σελ. 468
[2] Ἐπιστολή Πατέρων τῆς ἐν Καρθαγένῃ Συνόδου πρός τόν Πάπαν Καιλεστῖνον, ἐν τέλει τῶν Κανόνων τῆς αὐτῆς Συνόδου.
[3] Καλ. Δελικάνη, Τόμος ΙΙ, σελ. 217.
[4] Καλ. Δελικάνη, Τόμος ΙΙ, σελ. 314.
[5] Miklosisch et Müller, Acta Patriarchatus Constantinopolitani, Τόμος Ι, σελ. 438.
[6] Ματθαίου Βλάσταρη "Σύνταγμα κτλ....Στοιχεῖον ΙΙ".
[7] Κανονικαί Διατάξεις" Μ. Γεδεών, Τόμος Ι, σελ. 341-346.

https://cerkvarium.org/ru/dokumenty/tserkovnye/otvet-vselenskogo-patriarkha-arkhiepiskopu-albanskomu-po-ukrainskoj-avtokefalii.html?fbclid=IwAR1xsQLVgc7DgZ_0ZSgZ5w5B8tB7QcvR8_5QfRXACfGN5uIl3wR08HDLUqM

 Отправлено: 19.04.19 11:44. Заголовок: У Нікосії (Кіпр) від..

У Нікосії (Кіпр) відбулась зустріч чотирьох предстоятелів помісних Церков, які відносяться до т.з. Пентархії: Александрійського, Єрусалимського та Антіохійського патріархів, а також архієпископа Кіпру. На зустрічі було заявлено розгляд у тому числі і українського питання. Предстоятелі утримались від відвертої підтримки РПЦ та не стали висувати до Вселенського патріарха додаткових умов для вирішення українського церковного конфлікту. За наслідками зустрічі оприлюднено комюніке, основні тези якого наступні: 1. Під час зустрічі предстоятелі молилися за мир, про стабільність помісних Святих Церков і, зокрема, про багатостраждальний Близький Схід, де вірні своєю жертовністю свідчать про Господа Христа. Було наголошено на необхідності максимальних зусиль задля забезпечення стабільності на Близькому Сході та обговорено найважливіші церковні питання, що стосуються зміцнення християнської присутності у цьому регіоні та поглиблення співпраці між помісними Церквами для досягнення вищезазначених цілей. 2. Під час окремої зустрічі між двома Церквами Антіохії та Єрусалиму стався обмін різними поглядами на проблему, яка стосувалася старого конфлікту між ними за Катар, і висловили намір якомога швидше подолати ці труднощі задля досягнення бажаного євхаристійного сопричастя. 3. Предстоятелі також обговорили проблеми, які виникли після надання (букв. - запровадження керівництва) автокефалії Православній Церкві в Україні. При цьому три предстоятелі висловили бажання долучитись до посередницької ініціативи, яку свого часу запропонував предстоятель Кіпрськой церкви. Предстоятелі закликали працювати, з одного боку, над досягненням євхаристійної єдності, а з іншого - над захистом вірних і храмів від будь-яких актів насильства, незалежно від того, звідки вони походять, або з будь-яких причин і мотивів, які їх викликають. 4. Було висловлено жаль з приводу абсолютної байдужості держав і сильних цього світу до долі двох митрополитів Алеппо, Павла Язіджі і Іоана Ібрагіма, яких було 6 років тому викрадено. 5. Нарешті, Предстоятелі підкреслили, що попри різницю у поглядах серед помісних Церков, Православна Церква залишається єдиною і продовжує свій спасительний курс у світі.

З цього комюніке можна зробити однозначний висновок, що представники Пентархії відмовились від вимоги до Вселенського патріарха провести Всеправославний собор з українського питання та сприйняли появу нової Церкви та її керівництва як факт, що стався. Не було озвучено вимог щодо визнання лише УПЦ (МП) як єдиної канонічної структури в Україні та не поставлено питань щодо неканонічності зняття заборон з керівництва УПЦ-КП та УАПЦ. Таким чином, ключові церковні очільники не стали піддавати сумніву право Вселенського патріарха вирішити багаторічний церковний конфлікт в Україні та припинити канонічну аномалію. Заклик до відновлення євхаристійної єдності стосується у першу чергу РПЦ, яка постановою Синоду від 15 жовтня 2018 року оголосила про розрив євхаристичних стосунків з Константинополем. Заради цього навіть ворогуючі предстоятелі Єрусалиму та Антіохії вирішили зробити крок назустріч один одному (як відомо, вони вже багато років перебували у стані конфлікту через Катар). Нарешті, заклик утриматись від насильства щодо храмів та віруючих стосується всіх сторін незалежно від того, якими намірами вони керуються.
https://cerkvarium.org/novyny/pomistni-tserkvy/zustrich-chotirokh-predstoyateliv-na-kipri-oprilyudneno-komyunike.html?fbclid=IwAR1nlCtj2d9VVfOfd7yJkKvCG5nTS9nE3QNE7pDyi2nVJq-b7y567Q6QVhE