Отправлено: 19.04.18 23:25. Заголовок: УКРАИНСКАЯ АВТОКЕФАЛИЯ

 Отправлено: 22.08.18 10:18. Заголовок: Євстратій Зоря Щодо ..

Євстратій Зоря
Щодо ідеї «відновлення митрополії Константинопольського Патріархату в Україні»

Всі ієрархи, які звернулися до Вселенського Патріарха у квітні цього року - просили надати Томос про автокефалію, а не створити митрополію.

Президент і Парламент просили надати Томос про автокефалію, а не створити митрополію.

Всі переговори (світські та церковні) від квітня місяця і дотепер - ведуться щодо автокефалії, а не митрополії. При чому під час переговорів не раз наголошувалося саме на цьому.

Як я вже писав раніше, хоча максимум, з яким Московський патріарх летить до Стамбулу наприкінці серпня, це - умовити Вселенського Патріарха «залишити все, як є», однак керівництво МП не може не розуміти, що цей максимум - недосяжний.

Тому він - лише відправна точка у переговорах, реалістична мета яких з боку Московського патріарха - максимально відстрочити прийняття Константинополем рішення про автокефалію Церкви в Україні. В МП переконані, що після виборів влада в Україні зміниться на прихильну до Кремля, і «проект автокефалії» буде «похований».

Після прямих заяв Вселенського Патріарха (озвучених у Києві 27-28 липня) про те, що процес розпочато і його остаточна мета - автокефалія Церкви в Україні, московська сторона не може не розуміти, що згода Константинополя «відстрочити» автокефалію, оголошена після переговорів з п. Кирилом - була би для Фанару рівнозначною відступу від вже оголошеної позиції. А тому - неприйнятною.

Єдине, що на мою думку, з точки зору керівництва МП могло би задовольнити і їх, і «надати можливість Фанару зберегти обличчя» - це ідея «проміжної митрополії».

Адже у МП добре розуміють, яке обурення в Україні викличе рішення замість єдиної та автокефальної (незалежної) Церкви - утворити четверту юрисдикцію, залежну від Фанару. Саме такі наслідки (обурення, посилення протистояння, ще більша фрагментація Церкви в Україні, перетворення Константинополя з авторитетного арбітра на сторону протиборства) - найбільш бажані для МП. І головне - МП досягає своєї тактичної мети: максимально відстрочити вирішення українського питання.

Повторюся: за 5 місяців (від квітня і дотепер) процесу церковно-державних переговорів жодного разу навіть сама можливість сценарію «проміжної митрополії» не обговорювалася - адже всі сторони визнають не реалістичність ідеї, яка буде не вирішенням проблеми, а її ускладненням.

Тому логічне пояснення появи розмов про «митрополію» саме напередодні візиту п. Кирила в Стамбул – для мене полягає в намаганні МП через свої канали просунути таку ідею в Константинопольський Патріархат як нібито «мирний компроміс». А насправді – досягнути своєї мети-мінімум: не допустити проголошення Томосу автокефалії до виборів в Україні.

 Отправлено: 22.08.18 14:46. Заголовок: Євстратій Зоря Про С..

Євстратій Зоря
Про Синод у Константинополі

Здається, аудиторія, яка слідкує за питаннями Томосу, дещо губиться через різні дати різних подій, що заплановані невдовзі у Константинополі.

Отже, хочу дещо прояснити.

Як я вже неодноразово писав, рядові сесійні засідання Священного Синоду Константинопольського Патріархату відбуваються регулярно, і приблизний розклад їх проведення - раз на 1-1,5 місяці.

Отже, чергова сесія Синоду має відбутися в останніх днях серпня

І спеціально підкреслю - ДО візиту в Стамбул Московського патріарха.

1-3 вересня має відбутися Синакс ієрархів Константинопольського Патріархату - зібрання всіх архієреїв цієї Церкви, подібне до Архієрейских Соборів у інших Помісних Церквах.

На відміну від сесій Синоду, такий Синакс ієрархів - надзвичайна подія. Попередній був скликаний три роки тому - у часі активної підготовки до Всеправославного Собору.

Про скликання Синаксу було оголошено Патріархатом за кілька днів після завершення святкувань 1030-ліття Хрещення Київської Руси-України - та, ймовірно, за підсумками тієї інформації, яку делегація Вселенського Патріарха отримала в Києві.

Наступне чергове засідання Синоду, відповідно до розкладу, має бути на початку жовтня.

Однак слід мати на увазі, що так само, як Патріарх Варфоломій скликав Синакс - він має право скликати позачергове засідання Синоду. Так сталося, наприклад, у 2016 р., коли Синод МП висунув ультиматум Константинополю з вимогою перенести Всеправославний Собор. Тоді саме позачергове зібрання Синоду Константинопольського Патріархату дало відповідь на цей ультиматум - заявивши, що Собор відбудеться у раніше узгоджений час.

Отже:

- найближче засідання Синоду заплановане на кінець серпня і до приїзду Московського патріарха;
- Синакс ієрархів відбудеться відразу після Синоду і після візиту Московського патріарха;
- подальше чергове засідання Синоду має відбутися на початку жовтня;
- але все це не означає, що Патріарх Варфоломій за умовами подій не може як скликати позачергове засідання Синоду, так і перенести на певний час чергове засідання.

 Отправлено: 01.09.18 00:43. Заголовок: Украина обязательно ..

Украина обязательно получит Томос, - Климкин

Министр иностранных дел Украины Павел Климкин заявил, что Украина обязательно получит Томос об автокефалии.

Как передает Цензор.НЕТ, об этом он написал в FФейсбуке, комментируя новости после встречи Вселенского патриарха Варфоломея с главой Русской православной церкви (РПЦ) патриархом Кириллом в Стамбуле.

"Вселенский патриарх сообщил собеседнику о том, что автокефалия в Украине будет! И это историческая новость, ведущая нас к исторической победе... Томос мы обязательно получим, потому что это соответствует и канонам православия, и логике истории", - написал Климкин.

Читайте на "Цензор.НЕТ": Варфоломей сообщил Кириллу о решении по автокефалии Украинской православной церкви, - митрополит Галльский Эммануил о переговорах патриархов

Министр считает, что справедливое стремление Украины к получиению автокефалии и поддержка Вселенского патриарха Варфоломея все-таки заставили РПЦ хотя бы частично вернуться к реальности и начать диалог с Константинополем.

"А диалог - это всегда шанс на нормализацию ситуации, на восстановление канонических взаимоотношений", - добавил Климкин.

Одновременно он подчеркнул, что надо верить в Бога и в справедливость, но и не забывать, что Москва способна на любые козни".

Напомним, 17 апреля президент Украины Петр Порошенко заявил о том, что принял решение обратиться к Вселенскому патриарху Варфоломею с просьбой о предоставлении томоса Украинской поместной автокефальной церкви.

19 апреля Верховная Рада поддержала обращение президента Петра Порошенко к Вселенскому патриарху Варфоломею о предоставлении украинской православной Церкви автокефалии.

Также читайте: Мы полны решимости, чтобы прекратить зависимость от российской церкви, которая освящает войну Путина против Украины, - Порошенко

22 апреля Порошенко сообщил, что Вселенский патриархат приступил к рассмотрению просьбы Украины.

В июле Вселенский патриарх Варфоломей подтвердил намерение даровать украинской церкви автокефалию.

1-3 сентября в Константинополе состоится Синаксис - собрание всех верховных архиереев Константинопольской православной церкви. В экспертных церковных кругах считают, что на собрании будет затронут вопрос автокефалии украинской, а также македонской церквей. В этой связи ожидается резкая реакции представителей Сербской и Московской церкви соответственно.

 Отправлено: 01.09.18 16:05. Заголовок: Визит патриарха Кири..

Визит патриарха Кирилла в Стамбул обернулся «крупным дипломатическим поражением» России.

Два с половиной часа продолжались сегодня переговоры за закрытыми дверями между двумя самыми влиятельными лидерами православного мира: патриархом Московским Кириллом (Гундяевым) и патриархом Константинопольским (Вселенским) Варфоломеем (Архондонисом). Они пытались договориться о судьбе Украинской Православной Церкви, на которую претендуют оба патриархата. Но если Константинополь намерен предоставить ей автокефалию, то Москва собирается крепко держать Украину в своих объятиях, сокращая даже те элементы автономии своей структуры в этой стране, которые были предоставлены ей в 1990 году.

Комментарии сторон по итогам переговоров не оставляют сомнений: Кириллу не удалось как-либо повлиять на позицию своего визави, автокефалия Украинской Церкви будет предоставлена. Московский патриарх отделался общими фразами: «Братская беседа… Разговор очень правильный… Разговор между двумя братьями… Хорошая встреча». И ни слова о ее содержании или итогах – со ссылкой на конфиденциальность. Красноречивая деталь: москвичи даже не остались на обед, а трапеза играет важную роль в церковной жизни. А вот секретарь Синода Константинопольского патриархата митрополит Эммануил рассказал об итогах встречи вполне четко и конкретно:

«Решение [об автокефалии Украинской Церкви] было принято в апреле, и мы уже имплементируем это решение, о чем Вселенский патриархат сообщил патриарху Кириллу».

Переговоры проходили на Фанаре — в стамбульской резиденции Константинопольских патриархов. Со стороны Москвы, помимо Кирилла, в них участвовали лишь «министр иностранных дел» РПЦ митрополит Иларион (Алфеев) и его заместитель протоиерей Николай Балашов. Вселенский же патриархат был представлен сразу 15 архиереями, в числе которых было 2 этнических украинца.

Ощущение доминирования в зале переговоров гостей создавали десятки сотрудников ФСО, сопровождавшие Кирилла, — меры безопасности были беспрецедентными.

Начиная встречу, Варфоломей довольно трогательно напомнил Кириллу о его учителе митрополите Никодиме (Ротове) и двух других, ныне здравствующих иерархах РПЦ, которых так же называют «никодимовцами» — Ювеналии (Пояркове) и Филарете (Вахромееве). Присутствующие восприняли это как намек на отход Кирилла от либерально-экуменических принципов своего аввы…

Вселенский патриарх является «первым по чести» в православном мире, но не имеет прямой административной власти над другими поместными православными Церквами. «Экстерриториальное» положение патриарха в древнем Константинополе, где сегодня осталось не более 2 тысяч православных, ставит его в положение арбитра, не зависимого от властей какой-либо «православной» страны. Вместе с тем, в юрисдикции Вселенского патриархата находятся миллионы православных диаспоры — в первую очередь, Америки и Западной Европы.

Ссылаясь на древние правила Вселенских соборов, Константинополь признает только за собой право наделять автокефалией (полной независимостью) новые православные Церкви, в том числе Украинскую. Тем более, как уже писала «Новая», Вселенский патриархат считает незаконным захват Московским патриархатом Киевской митрополии в конце XVII века.

Экспресс-визит Кирилла в Стамбул стал отчаянной, но запоздалой попыткой приостановить процесс отрыва православной Церкви Украины от Москвы. О том, что этот процесс вышел на финишную прямую, Киев и Константинополь заявили еще в апреле. Причем вполне официально. Поначалу Кремль и Данилов монастырь с присущим им постимперским снобизмом не восприняли это заявление всерьез. В мае-июне предпринимались поездки московских церковных дипломатов по греческим и славянским Церквам, чтобы как-то настроить их против Константинополя.

Лишь в конце июля, в ходе празднования в Киеве и Москве 1030-летия Крещения Руси, Кирилл осознал всю серьезность происходящего.

Приглашенные в Москву предстоятели поместных Церквей в основном проигнорировали приглашения (приехал лишь Александрийский патриарх), а высокая делегация Константинопольского патриархата в Киеве почти не контактировала с представителями Московского патриархата, которые утверждают, что под их духовной опекой все еще остается большинство православных Украины. Сразу же после празднования 1030-летия произошел показательный «отъем» силовиками главного производственного актива Московской патриархии – ХПП «Софрино». Украина — это тоже грандиозный актив РПЦ: в стране насчитывается более 12 000 приходов Московского патриархата, около трети от общего их числа.

У патриарха Кирилла был шанс поучаствовать в «цивилизованном» разделе Украинской Церкви. Когда осенью прошлого года лидер непризнанного Киевского патриархата (контролирует более 5 000 приходов) Филарет (Денисенко) обратился в Москву с просьбой о примирении, а официальная делегация этого патриархата была принята в Даниловом монастыре, подумалась, что некая компромиссная модель решения «украинского церковного вопроса» наконец нашлась. Архиерейский собор РПЦ, проходивший в храме Христа Спасителя, благосклонно принял письмо ранее анафематствованного этим же собором Филарета и даже сформировал комиссию по диалогу с «раскольниками».

Однако уже через несколько дней, под влиянием политических факторов, Кирилл дал обратный ход, комиссия так и не заработала, а риторика РПЦ в адрес украинских «раскольников» вновь обострилась. Возможно, теперь, когда украинская автокефалия неизбежна как никогда, Кирилл опять попытался «войти в процесс», но ему дали понять, что поезд уже ушел — церковная судьба Украины будет решаться без Москвы. А раз так, то тот самый патриарх Филарет является единственным реальным кандидатом на пост предстоятеля вновь создаваемой автокефальной Церкви.

Потеря Украины как эксклюзивной «канонической территории» РПЦ – большой удар по положению Московского патриарха не только в мировой церковной политике, но и внутри России. Секретарь Синода Киевского патриархата архиепископ Евстратий (Зоря) даже предполагает, что поражение Кирилла в Стамбуле приведет к его отставке с патриаршего престола.

При этом у Кремля уже есть готовый и раскрученный кандидат в патриархи с репутацией «царского духовника» — это Тихон (Шевкунов) Второй, недавно назначенный Псковским митрополитом.

Он гораздо более последовательно проповедует и даже формирует идеологию «русского мира» и московского мессианства, чем Кирилл со всеми его экуменическим прошлым и симпатиями к «западным еретикам». Кроме того, в условиях жесткой «вертикали власти» и тотального контроля над религиозной жизнью в России неуместны любые претензии церковного лидера на самостоятельную политическую роль.

Глава Московского патриархата пока не смог приостановить процесс предоставления Константинопольским патриархатом автокефалии (полной церковной независимости) Украинской Церкви. Значит ли все это, что автокефалия будет предоставлена Украинской Церкви в ближайшие дни? Если посмотреть на календарь Константинопольского патриархата, то наиболее вероятные даты принятия Томоса об автокефалии – 10-12 октября, следующее заседание Синода. Зимой в Украине начинается избирательный цикл — сначала по выборам президента (назначены на март), потом — по выборам Верховной Рады. Накладывать тему автокефалии на предвыборную борьбу не в интересах молодой Украинской Церкви и почтенного Константинополя. По мнению бывшего пресс-секретаря предстоятеля Украинской Церкви Московского патриархата, а ныне — горячего сторонника автокефалии протоиерея Георгия Коваленко, «даже если в октябре не будет принято окончательное решение, будет сделан очередной шаг или прозвучит очередное обнадеживающее заявление. А это означает, что надежда на позитивное решение вопроса не исчезнет. Томос об автокефалии — не окончательная цель, а лишь механизм, который может ускорить строительство независимой православной Церкви в Украине».

Александр Солдатов
специально для «Новой»

 Отправлено: 02.09.18 15:00. Заголовок: У Константинополі 1-..

У Константинополі 1-3 вересня проходить Синаксис - збори всіх верховних архиєреїв Константинопольської Православної Церкви на чолі з Вселенським Патріархом Варфоломієм. Як повідомляє грецьке видання "Фанаріон", на зустрічі обговорять внутрішні питання Церкви, а також православ'я в цілому, передає РісУ.

Збори архиєреїв - Синаксис - скликається не частіше, ніж раз на три роки, і в останній раз він відбувався у серпні 2015 року - незадовго до Всеправославного Собору, який проходив на Криті в червні 2016 року.

Як правило, юридично закріплені рішення на Синаксисі не приймаються, але таке засідання має важливе значення для формування майбутніх подій.

Засідання Синаксису відбувається у храмі Святої Трійці в Ставродроміоні, Стамбулі.

Єпископи Константинопольського Патріархату спільно відкрили новий церковний рік 1 вересня службою в Преосвященній Патріаршій Церкві та молилися за стійкість святої Церкви та мир у всьому світі.

В експертних церковних колах вважають, що на зборах константинопольських архиєреїв - з великої часткою ймовірності - буде порушене питання автокефалії Української, а також Македонської Церков. Однак рішення з цих питань - прерогатива не Синаксису, а Синоду.

Синод мав відбутися 10 вересня, і існувала висока ймовірність, що українське церковне питання було б вирішено саме на ньому. Тепер його рішення потрібно чекати мінімум до жовтня (орієнтовні нові дати Синоду - 9-11 жовтня).

 Отправлено: 02.09.18 15:15. Заголовок: Отже, на порядку ден..

Отже, на порядку денному Синаксиса у Константинополі - вивчення теоретичного підґрунтя для рішень, які мають незабаром розглядатися на Синоді.

У неділю доповідь митрополита Пергамського Іоана Зизиуласа про право Константинополя односторонньо надавати автокефалію.

Одразу по тому доповідь єпископа Авідського Кирила про право Константинополя розглядати апеляції з інших Помісних Церков. Єпископ Кирило - професор догматичного богослов'я в Афінському університеті.

Увечорі в неділю митрополит Гальський Емануїл розповідає соборянам про результати поїздок Константинопольської делегації до Помісних Церков щодо України.

Після цього єпископ Христопільський Макарій прямо говорить про "українське церковне питання". До речі, Макарій служить в Естонії.

У понеділок будуть доповіді про македонське питання, яке тісно пов'язане з українським.

 Отправлено: 02.09.18 15:27. Заголовок: Патриарх Сербский Ир..

Патриарх Сербский Ириней в письме Константинопольскому Патриарху Варфоломею выразил обеспокоенность возможностью раскола Православия в случае предоставления автокефалий организациям схизматиков на Украине, в «Северной Македонии» и в Черногории.
Письмо на 15 страницах посвящено итогам дискуссий Синода епископов Сербской Церкви по различным аспектам этнофилетизма в современном Православии, сообщает РИА Новости.
Этнофилетизм — подчинение Церкви национально-политическим интересам и идеологиям — был осужден как ересь на Константинопольском соборе 1872 года, но в последние годы проблема становится все более актуальной в Православии.

 Отправлено: 02.09.18 22:05. Заголовок: На Архієрейському со..

На Архієрейському соборі Константинопольської церкви у Стамбулі 2 вересня, єпископи розглянули питання про те, наскільки Константинопольська церква уповноважена без згоди інших церков надавати автономію, автокефалію церкві, яка про це просить."Відповідь, яку ухвалили єпископи за результатами цього обговорення ствердна — "так, Константинопольський патріархат може надавати автокефалію без будь-яких узгоджень"

 Отправлено: 03.09.18 09:29. Заголовок: «Боїмося лише Бога» ..

«Боїмося лише Бога»

Якщо вірити проросійському грекомовному порталу церковних новин Ромфеа, саме так сказав Вселенський Патріарх Варфоломій на зустрічі з Московським у відповідь на погрози «розколом всього Православ‘я» через Томос автокефалії для Української Церкви.

«Ми не погрожуємо і не сприймаємо погроз» - зазначив Вселенський Патріарх.

«У нас немає грошей, немає армії, немає сили, але ми боїмося лише Бога!» - додав він.

Московський патріарх наполягав на тому, що Україна знаходиться в його юрисдикції і все має залишатися, як дотепер. Однак відомо, що Патріарх Варфоломій у промові 1 липня публічно заперечив, що юрисдикція над Київською Митрополією комусь передавалася канонічним шляхом. Так само представники Константинополя (наприклад митрополит Елпідофор) не раз наголошували, що Москва за 25 років нічого не зробила для вирішиення проблем в Україні і ситуація не може залишатися такою, як дотепер.

 Отправлено: 05.09.18 12:40. Заголовок: (с) Євстратій Зоря ..

(с) Євстратій Зоря

Щодо апеляції Патріарха Філарета на московські заборони і анафему проти нього та очікуваний результат її розгляду

1. Коли подано апеляцію?

• Апеляцію подано Константинопольському Патріарху відразу після рішення Архієрейського Собору РПЦ від 11 червня 1992 р., яким митрополит Філарет оголошувався «позбавленим сану». Текст апеляції кілька разів публікувався, зокрема в журналі «Православний вісник» та у збірнику «Неправда московських анафем».

В апеляції докладно на основі канонів заперечено всі пункти, за якими «винесено вирок» Архієрейським Собором РПЦ, а також заперечена сама «судова» процедура, як неканонічна.

2. Йдеться про одну апеляцію?

• Аналогічна апеляція була надіслана тоді ж усім Предстоятелям Помісних Церков.

З плином часу та новими обставинами, які з‘являлися у справі, зокрема - проголошенням «анафеми» в лютому 1997 р. - апеляція поновлювалася доповненнями. Тож на даний час вона включає в себе позицію Патріарха Філарета щодо всіх питань, які потребують рішення Вселенського Патріарха.

3. Чи була якась відповідь на апеляцію?

• Ні, дотепер відпові на апеляцію не було, що означає - вона не відхилена і може бути розглянута в будь який момент.

Ось що з цього приводу сказав колишній Генеральний секретар Синоду Константинопольського Патріархату, митрополит Елпідофор, даючи інтерв‘ю російському порталу «Православие и мир»:

«Нельзя было не спросить Его Высокопреосвященство о том, что же это за упомянутые им «церковные власти», которые обратились с просьбой об автокефалии (йдеться про те, що у офіційному повідомленні Синоду після засідання у квітні 2018 р., на якому було вирішено розпочати процедуру надання Томосу про автокефалію, сказано про те, що з проханням звернулися українська держава і церковна влада - ЄЗ) , в то время как ни одна признанная и каноническая Церковь на Украине не выдвигает таких требований, так что по нашему мнению его позиция вполне может вызвать различные формы противодействия.

“Если кто-либо антиканоничен, это не означает, что он не существует”, – ответил митрополит Прусский и разъяснил: “Тот факт, что он объявляется раскольником, не отнимает у него права просить о своей реабилитации и об урегулировании своего ущербного положения у своей Церкви, а сочтя, что именно его Церковь ставит его в несправедливое положение, обратиться ко Вселенскому Патриарху, направив ему церковную апелляцию, так называемое “экклито”. Именно потому, что на Украине существуют раскольники и неканоничные, которые пытались обратиться к своей церковной юрисдикции и оказались отвергнуты, они могут, по нашему мнению, вполне правомерно обратиться во Вселенский Патриархат для рассмотрения вопроса и пересмотра их положения с вынесением не подлежащего обжалованию решения.

На данный момент, разумеется, Патриархат не приступал к рассмотрению апелляции, поданной кем-либо с Украины. Вероятно, в будущем Патриархат перейдет к рассмотрению дел по таким уже поданным апелляциям.”»

4. Який результат очікується після розгляду апеляції?

• Очікуваний результат - канонічна реабілітація Патріарха Філарета, що означає визнання недійсності та невідповідності канонам процедури «осудження» його Архієрейським Собором РПЦ у 1992 р., а відтак - визнання не дійсними рішень про «позбавлення сану» та «відлучення від Церкви через анафематсвування».

Тобто йдеться не про припинення дії московських рішень, а про те, що вони будуть визнані від моменту винесення юридично нікчемними і такими, що не мали канонічних наслідків. А відтак всі таїнства, звершені Патріархом Філаретом після московських рішень, визнаватимуться дійсними, в тому числі - хіротонії архієреїв.

5. Чи має якесь значення те, що у своїй доповіді на Синаксі Вселенський Патріарх Варфоломій згадав про звернення до нього у питанні автокефалії, багато разів надіслані “«Патріархом» Філаретом Київським”?

• Так, це має значення. У грецькій традиції ієрархи часто іменуються саме за такою формулою: Іоан Пергамський, Еммануїл Гальський, Варфоломій Смирнський, тощо. Тобто - ім‘я і титул кафедри. Згідно рішення Архієрейського Собору РПЦ від лютого 1997 р. Патріарх Філарет вважається нею «відлученим від Церкви через анафематствування» тобто навіть не мирянином. Вживаючи означення «Філарет Київський», Вселенський Патріарх фактично свідчить незгоду з рішенням РПЦ.

6. Чому тоді слово «Патріарх» вжито в лапках?

• Допоки Вселенський Патріарх офіційно не проголосив утворення Київського Патріархату, він не може з дипломатичної точки зору повноцінно вживати щодо Предстоятеля УПЦ КП патріарший титул. Фактично це є найкращий з можливих в нинішній ситуації для нього компромісних варіантів.

Слід підкреслити, що в промові Патріарха не було вжито ніяких принизливих епітетів, на кшталт «самопроголошений», «самозваний», «так званий», тощо, які звичайно вживають в РПЦ.

7. Коли можна очікувати розгляд апеляції?

• Тема права апеляції не випадково розглядалася на Синаксі 1-3 вересня 2018 р. поряд з іншими питаннями «української тематики». Позиція, стверджена на Синаксі, полягає в тому, що Вселенський Патріарх має унікальне канонічне право приймати апеляції на рішення інших Помісних Церков та виносити власне рішення, яке є обов’язковим.

На нашу думку без позитивного розгляду апеляції питання Томосу не може бути вирішене. Більш докладно про це сказано в моєму інтерв’ю для РІСУ. Тому очікується, що обидва питання будуть розглядатися спільно і послідовно на сесії Священного Синоду Константинопольського Патріархату.

8. Чи були в минулому прецеденти скасування анафем і рішень про позбавлення сану?

• Таких прецедентів було багато, як в цілій історії Церкви, так і в історії Московського Патріархату.

Наприклад, були визнані безпідставними і скасовані рішення про «позбавлення сану» щодо святителів Афанасія Великого та Іоана Золотоустого.

Були скасовані соборні рішення про «позбавлення сану» Московського митрополита Филиппа Количєва, Ростовського митрополита Арсенія Мацієвича - обидва вони також були причислені до лику святих.

Було скасоване «позбавлення сану» і щодо Московського патріарха Нікона Мініна.

Помісний собор РПЦ 1917-18 рр. виніс загальну постанову про скасування анафем і рішень про позбавлення сану щодо всіх, хто був покараний з політичних мотивів. Це рішення стосується, окрім інших, також «анафеми» на гетьмана Івана Степановича Мазепу, хоча зараз МП з політичних мотивів і не бажає визнавати цього.

Помісний Собор РПЦ 1971 р. скасував анафему Великого Московського собору 1667 р. на старі обряди і тих, хто їх дотримується - хоча в постанові про анафему Собор 1667 р. називає її «вічною та непорушною».

Константинопольський Патріархат також скасовував анафеми, накладені у період протистояння з Церквами, що самостійно проголосили свою автокефалію - зокрема анафеми на короля Стефана Душана і весь сербський народ та на болгарських єпископів.

Отже в істоії є багато прецедентів визнання рішень про анафему та позбавлення сану - не дійсними.

9. Чи повині ті, хто безпідставно піддані анафемі або позбавленню сану, підкорятися такому рішенню, чекаючи розгляду своєї апеляції - адже так часто стверджують в МП?

• Всі вище згадані, хто беззаконно були піддані «позбавленню сану» чи «анафемі», не вважали ці рішення щодо себе - дійсними. Припинення ними здійснення своїх архієрейских повноважень відбувалося лише через зовнішній примус та насильство, а не тому, що «осуджені» визнавали дієвість покарань, накладених на них.

Тому митрополит (нині - Патріарх) Філарет також не припиняв свого ієрархічного служіння і не вважає це порушенням канонічних правил.

 Отправлено: 07.09.18 21:49. Заголовок: 7 вересня 2018 р. Ге..

7 вересня 2018 р. Генеральний секретар Священного Синоду Вселенського Патріархату поширив повідомлення про призначення Вселенським Патріархатом Його Преосвященства Архиєпископа Даниїла Памфілійського зі Сполучених Штатів та Його Преосвященства Єпископа Іларіона Едмонтонського з Канади, які обидва служать українським православним вірним у своїх відповідних країнах у Вселенському Патріархаті, - як своїх Екзархів у Києві в рамках підготовки до надання автокефалії Православній Церкві в Україні.

 Отправлено: 07.09.18 23:25. Заголовок: (с) Андрей Кураев Н..

(с) Андрей Кураев

Но уж чего-чего, а прецедентов вторжения на чужую территорию история православия знает много и еще немножко больше. Аншлюс крымских епархий питерским синодом. Аншлюс молдавской митрополии им же. Аннигиляция грузинского патриархата...

Не только ведь на север расширялась наша империя. И никогда никаких канонических границ не соблюдала, проглатывая очередной кусок.

Погрузиться с толкования канонического права бессмысленно. В бросании греческими канонами греки все равно будут сильнее.

Поэтому дело не в канонах (у каждой стороны припасено по десятку выгодных цитат), а в том, столь ли любима нынешняя Москва православными других стран, чтобы из за ее амбиций на Украине вслед за ней разрывать с греческими церквями.

Убежден, что не станут. Даже выразив несогласие с действиями Фанара, сербы и болгары останутся в общении с ним.

 Отправлено: 08.09.18 18:15. Заголовок: Священный Синод Русс..

Священный Синод Русской Православной Церкви выражает решительный протест и глубокое возмущение в связи с опубликованным 7 сентября 2018 года коммюнике Генерального секретариата Священного Синода Константинопольского Патриархата, в котором сообщается о назначении двух иерархов этой Церкви — архиепископа Памфилийского Даниила (США) и епископа Эдмонтонского Илариона (Канада) — «экзархами» Константинопольского Патриархата в Киеве.

Данное решение принято без согласования с Патриархом Московским и всея Руси Кириллом и митрополитом Киевским и всея Украины Онуфрием и является грубейшим попранием церковных канонов, воспрещающих епископам одной Поместной Церкви вмешиваться во внутреннюю жизнь и дела другой Поместной Церкви (2-е правило II Вселенского Собора; 20-е правило Трулльского Собора; 13-е правило Антиохийского Собора; 3-е, 11-е и 12-е правила Сардикийского Собора). Оно полностью противоречит остававшейся до сего дня неизменной позиции Константинопольского Патриархата и лично Патриарха Варфоломея, который неоднократно заявлял, что признает Блаженнейшего митрополита Онуфрия единственным каноническим главой Православной Церкви в Украине.

Решение Константинопольского Патриархата принять к рассмотрению вопрос о предоставлении автокефалии «православным верующим Украины» принято вопреки воле епископата Украинской Православной Церкви, который единодушно высказался за сохранение ее существующего статуса.

В оправдание своего вмешательства в дела иной Поместной Церкви Константинопольский Патриарх приводит ложные толкования исторических фактов и ссылается на якобы имеющиеся у него исключительные властные полномочия, каковыми он в действительности не обладает и никогда не обладал.

Данные действия заводят в тупик отношения между Русской и Константинопольской Церквами, создают реальную угрозу единству всего мирового Православия.

Священный Синод Русской Православной Церкви заявляет, что вся полнота ответственности за данные антиканонические деяния ложится лично на Патриарха Варфоломея и тех лиц в Константинопольской Церкви, которые их поддерживают.

Ответные действия Московского Патриархата последуют в самое ближайшее время.
Заявление Священного Синода Русской Православной Церкви от 8 сентября 2018 года

 Отправлено: 08.09.18 18:17. Заголовок: Москва. 8 сентября. ..

Москва. 8 сентября. INTERFAX.RU - В Московском патриархате считают, что церковная дипломатия исчерпала себя в диалоге с Константинопольской церковью по "украинскому вопросу". Об этом заявил глава синодального отдела внешних церковных связей митрополит Иларион в субботу в эфире телеканала "Россия-24".

Он напомнил, что несколько дней назад патриарх Кирилл предпринял поездку в Стамбул для встречи с Константинопольским патриархом Варфоломеем.

"Внешне это была вполне цивилизованная, вежливая и даже братская беседа. Но, к сожалению, константинопольская сторона не только не услышала наши аргументы, но даже поступила, с нашей точки зрения, подло и вероломно", - сказал митрополит.

Митрополит Иларион отметил, что если украинская церковь получит автокефалию, отношения с Константинопольским патриархатом будут разорваны...

Ранее сегодня Синод Русской православной церкви выступил со специальным заявлением в связи со вчерашнем назначением двух представителей патриарха Варфоломея на Украину. В нем говорится о "грубейшем попрании канонов" со стороны Константинопольского патриархата. По мнению Синода, действия Варфоломея заводят в тупик отношения между Русской и Константинопольской церквями и "создают реальную угрозу единству всего мирового православия".

Накануне стало известно, что Константинопольский патриархат назначил двух экзархов в Киев "в рамках подготовки к предоставлению автокефалии Православной церкви в Украине"... Несколькими днями ранее, 1 сентября, в ходе Синаксиса (Архиерейского собора) Константинопольской церкви в Стамбуле патриарх Варфоломей заявил, что берет на себя инициативу по преодолению украинского раскола, "поскольку Россия как ответственная за нынешнюю болезненную ситуацию в Украине не способна решить проблему"...

Автокефальная православная церковь в современном понимании - это поместная православная церковь с закрепленной за ней канонической территорией, на которой не должны действовать другие поместные церкви. Этот статус предполагает ее административную независимость от других поместных церквей.

 Отправлено: 08.09.18 18:30. Заголовок: А ведь Высшие Силы б..

А ведь Высшие Силы были против этого кацапского дурдома ещё в самом начале "кацапской весны". Но дикари и дебилы не увидели знамений...

Ураган в оккупированном русскими бесами Луганске гнул кресты на церквях. Стихия бушевала всего несколько минут. Повреждены купол, кресты и часть стены Свято-Петропаловского кафедрального собора московского патриархата.

Это какая силища могла так погнуть массивные железные кресты?!!

 Отправлено: 12.09.18 22:08. Заголовок: РПЦ, которая не так ..

РПЦ, которая не так давно сделала все от нее зависящее, чтобы сорвать Варфоломею проведение Вселенского Собора, теперь вдруг возжелала экстренно провести... Вселенский Собор для обсуждения "украинского вопроса" (http://www.interfax-religion.ru/?act=news&div=70666).

цитата:

В УПЦ МП предложили созвать внеочередной Собор глав Церквей для обсуждения действий Константинополя на Украине Москва. 12 сентября. ИНТЕРФАКС - В УПЦ предлагают созвать экстренный Собор с участием предстоятелей поместных Православных церквей в связи с последними действиями Константинополя в "украинском вопросе". "Я думаю, что сейчас на глобальном уровне такое время, чтобы предстоятели Церквей собирались на Собор, на Синаксис, предпринимали решения по этим вопросам, потому что очень сложные времена наступают. Причем эти времена создаем мы сами себе, вернее не мы, а некоторые наши братья", - сказал замглавы Отдела внешних церковных связей УПЦ протоиерей Николай Данилевич в эфире программы "Право на веру". Как сообщалось, в минувшую пятницу патриарх Константинопольский Варфоломей назначил двух экзархов на Украину, которым предстоит заняться вопросом подготовки автокефалии для православной церкви этой страны. Данное решение было встречено решительным протестом со стороны Московского патриархата, канонической территорией которого является Украина. По мнению представителя УПЦ, прогнозы о том, какая из поместных Церквей поддержала бы в этих условиях Русскую церковь, а какая - Константинополь, будут неблагодарными. "Я бы не стал делить, потому что все переживают. Патриарх одной их греческой Церквей, когда услышал, что произошло, взялся за голову, сказав, что это катастрофа. Другие Церкви тоже с беспокойством смотрят на происходящее. Церкви все являются членами Единого Тела Христова. (...) Понимание этого есть на самом деле у людей, независимо от национальности", - сказал священник. Он считает, что односторонние решения Константинополя "не принесут пользы никому, потому что раскол это не легализирует". "Нельзя делать это топорно: решая маленький вопрос украинского раскола, порождать большие проблемы во всем вселенском православии. Это неправильно", - подчеркнул представитель УПЦ. Он призвал "умножить молитвы" за обоих патриархов - Варфоломея и Кирилла, "чтобы Господь умудрил их и чтобы подал им Соломонову мудрость решить те проблемы, которые есть". "Если они решат эти проблемы, то войдут в историю как величайшие патриархи. Если же это не решится, и патриарх Варфоломей дойдет до конца, это не сделает чести ни ему, ни нам", - считает отец Николай.

 Отправлено: 12.09.18 22:42. Заголовок: Неймовірно, але моск..

Неймовірно, але московитів інколи слід читати! Нинішнього голову української православної церкви Московського патріархату митрополита Онуфрія греки визнали "неканонічним", адже він порушив правило, за яким був зобов'язаний поминати за богослужінням константинопольського патріарха.
Про це у своєму блозі написав журналіст і релігієзнавець Сергій Чапнін, пояснюючи, чому Вселенський патріарх має всі підстави надати Українській православній церкві статус автокефалії. Він зазначив, що проблема української автокефалії йде корінням в початок ХХ ст., а проблеми, пов'язані зі статусом Київської митрополії, і того далі – в кінець XVII ст.
«Але якщо константинопольський патріарх зберігає наступність своїх інститутів без малого 1500 років, то Московський патріархат після повного руйнування всіх церковних інститутів у 1917 році і відтворення деяких з них в середині 1940-х не може мислити навіть категоріями століть. У підсумку, коли потрібно було дослідити і визначити статус Київської митрополії на кінець XVII ст., Москва не змогла розібратися із змістом історичних документів, але це не заважало їй вважати, що Константинополь у 1686 р. подарував їй Україну повністю, з усіма потрохами», – пише журналіст. Релігієзнавець підкреслив, що першим неприємним для Москви відкриттям стало те, що Константинопольський патріархат вважає: територію України він ніколи не передавав Московській церкві.
«В силу складних історичних обставин другої половини XVII ст. він передав Москві право висвячувати київських митрополитів і бути для них церковно-судовою інстанцією. Ці права передавалися Москві на невизначений термін, але не навічно. Іншими словами, константинопольський патріарх міг відкликати своє рішення у будь-який час. І, схоже, цей час настав», – констатує Чапнін. Другий неприємний для Москви момент: київський митрополит у юрисдикції РПЦ порушив правило, за яким він був зобов'язаний поминати за богослужінням константинопольського патріарха, пояснює релігієзнавець.
«Правди заради треба сказати, що це не вина нинішнього митрополита Онуфрія. Київські митрополити забули про це правило вже давно. Однак з точки зору церковного права відмова від поминання на літургії імені константинопольського патріарха – це серйозне порушення. Серйозне настільки, що порушник втрачає канонічне право бути главою митрополії і підлягає церковному суду. Саме як «неканонічний» визначили греки статус нинішнього глави української православної церкви Московського патріархату митрополита Онуфрія», – пояснив Чаплін.
Тому Патріарх Київський Філарет заявляв, що після отримання Томосу про автокефалію УПЦ КП парафії, священики та єпископи, які не приєднаються до Української єдиної помісної церкви, не матимуть права називатися Українською православною церквою, а будуть лише митрополією чи екзархатом Російської православної церкви в Україні.
А 31 серпня Вселенський Патріарх Варфоломій оголосив патріарху Кірілу про початок впровадження автокефалії в Україні.

 Отправлено: 13.09.18 10:33. Заголовок: Andrew Okara Послуш..

Andrew Okara

Послушал по одному известному радио интервью с одним иерархом УПЦ КП - о томосе, УППЦ и проч, и проч. Впечатление, что повестка дня и все оценки там - такие же, как в российской пропаганде, только с противоположным знаком. И это печально. Видимо, пребывание вне евхаристического общения с православным миром повлияло на сужение горизонта мысли, имеющего место в УПЦ КП.

Ведь в случае провозглашения томоса об автокефалии в Украине не будет канонической территории МП вообще. Никакой УПЦ МП, никакой РПЦ быть не может. Могут быть лишь подворья Московского патриархата, находящиеся на канонической территории сначала ВП, а потом УППЦ (после дарования ей автокефалии и статуса патриархата).

А они, жившие последние 26 лет в формате самочинного собрания (которое чаще называют "расколом"), в состоянии УПЦ МП / УПЦ КП, так и продолжают мыслить - мол, кто хочет - пойдет к нам, в новую церковь. Кто не хочет - останется в Русской православной церкви. Да в том-то и дело, что никакой Русской православной церкви в Украине не останется - останутся подворья МП. Да и саму Русскую церковь в таком случае правильнее будет именовать Российской - как то и было до 1918 года.

В общем, теперь главная опасность для будущей УППЦ - это уже не интриги Константинополя (дадут или не дадут томос?) и Москвы (пойдут на раскол или не пойдут?), а отсутствие фантазии, субъектности и креативного мышления.

 Отправлено: 14.09.18 12:49. Заголовок: На офіційному сайті ..

На офіційному сайті Вселенського Патріархату опубліковані два документи УПЦ - Визначення Помісного Собору 1-3 листопада 1991 р. з питання повної автокефалії УПЦ (підписане всіма делегатами Собору) та Звернення єпископату УПЦ від 22 січня 1992 р. до Московського патріархату з наполяганням не відкладати розляд питання про автокефалію. Документи поширені грецькою та англійською мовами з додаванням зображень оригіналів.

Цими документами підтверджується, що повнота УПЦ, в тому числі єпископат, у 1991 - 92 рр. офіційно порушили питання про необхідність УПЦ бути автокефальною та одноголосно підтримували це, доки дії Москви не внесли в УПЦ розділення.

http://www.ec-patr.org/docdisplay.php?lang=gr&id=2566&tla=gr

 Отправлено: 14.09.18 14:09. Заголовок: (с) diak_kuraev ..

(с) diak_kuraev

"Буквально на глазах Фанар утрачивает признаки православности. Практически одновременно с антиканоническим направлением «экзархов» Константинопольской Патриархии в Киев, принято решение о допустимости второбрачия духовенства.
Тем самым фанариоты вопиющим образом попрали уже не только вековые каноны Православной Церкви, но и само Священное Писание (см.: 1 Тим. 3, 2, 12, Тит. 1, 6). "
https://www.pravmir.ru/bukvalno-na-glazah-fanar-utrachivaet-priznaki-pravoslavnosti-no-nichego-novogo-v-etom-net/

А с точки зрения католиков все православные вопиющим образом попрали Священное Писание. Причем не слова апостола Павла, а Самого Христа. Христос ведь просто и ясно запретил разводы. "Что Бог сочетал, того человек да не разлучает" (Мф 19,6).

Есть правило 7 Неокесарийского Собора (315 год): "Пресвитеру на браке двоеженца не присутствовать. Понеже двоеженец имеет нужду в покаянии. Какой же был бы пресвитер, который через участие в пиршестве одобрял бы таковые браки?".

Преп. Феодор Студит поясняет: "Церковное правило не дозволяет пресвитеру даже пиршествовать на браке второбрачного – не значит ли это что тем более нельзя венчать такого?" (Послания. Ч.2. М., 2003, с.139).

У нас же официально разрешено венчать даже третий брак.

Поэтому вновь скажу: любые цитаты из канонов и упреки кого-то в неканоничности неубедительны до той поры, пока сама церковь честно не определит свое отношение к своим канонам, в верности которым она публично клянется, но при этом крайне выборочно исполняет.

 Отправлено: 14.09.18 14:22. Заголовок: Митрополит Онуфрий: ..

цитата:

Митрополит Онуфрий: "У нашей Церкви есть все атрибуты независимости"

(с) diak_kuraev

Не все те, у кого есть все мужские атрибуты - мужчины. Ибо имеющимися атрибутами надо еще хотеть и уметь пользоваться по естественному назначению.

***

А вот этот фрагмент интервью митрополита - по ту сторону этики:

цитата:

"вместо того большого государства, которым была Византия, сегодня Турция, в которой даже веры православной нет. Там православных можно пересчитать на пальцах. И они свою родину довели до такого состояния, что она из православного могущественного государства превратилась в мусульманское государство. И они сегодня хотят нами командовать, учить, как нам нужно жить?"

Турция осталась без греков совсем недавно -
вследствие Малоазийской Катастрофы

Да, не без вины Константинопольских иерархов, слишком увлекшихся идеей реставрации своей Империи. Но именно этот урок, мне кажется, и стоит вынести из той Катастрофы: планы Бога не всегда совпадают с тем, что нам кажется "справедливым". Да, была их ошибка. Но мерзость геноцида творили вовсе не патриархи. Или, по мысли м. Онуфрия, в армянском геноциде виноваты армяне, а в Холокосте - евреи?

Еще один киевский иерарх сказанул не менее ярко:

цитата:

"уйдут, но не многие, уйдут главным образом проблемные". http://news.church.ua/2018/09/13/mitropolit-antonij-vselenskij-patriarxat-sovershaet-mnogo-oshibok-i-eto-prichinyaet-nam-bol/?lang=ru

Христос как раз "проблемных" в основном и собирал вокруг Себя...

 Отправлено: 14.09.18 22:08. Заголовок: Бойові дії між Конст..

Бойові дії між Константинополем і Кирилом Гундяєвим та його церквою розгоряються не на жарт.

Синод РПЦ, який сьогодні відбувся у Москві, фактично розірвав усі стосунки зі Вселенським патріархатом.

Зокрема, вирішено припинити участь церкви в роботі структур під головуванням Константинопольського патріархату.

У храмах Московського патріархату припиняють молитовне поминання патріарха Константинопольського Варфоломія за Божественною літургією.

У свою чергу один з найближчих соратників патріарха Варфолосія, архиєпископ Тельміський Йов (Геча) заявив, що Константинополь ніколи не надавав Томосу про автокефалію Російській православній церкві. І що автокефалія РПЦ була самопроголошена в 1448 році, коли у Москві митрополита Іону обрали самостійно, без дозволу Вселенського Патріархату.

 Отправлено: 14.09.18 22:11. Заголовок: Московський патріарх..

Московський патріархат давав автокефалію православній церкві в Грузії (1943 р.), в Чехословаччині (1951 р.) і в Америці (1970 р.), не маючи на це жодного канонічного права.
Це - підтвердження того факту, що МП з цього часу (1943 р.) фактично самопроголосив себе Вселенським. Очільники Константинополя ще не вживають цього визначення. Можливо, вичікують, сподіваючись на те, що Москва схаменеться і перестане кіпішувати з приводу української автокефалії від Константинополя.
Але слова про те, що МП не мав права на надання автокефалії іншим церквам, уже сказані. Якщо ж Москва не заспокоїться, то можливе й офіційне оголошення остаточних висновків щодо її самопроголошень, які вона здійснила протягом історії. Тоді Константинополь просто зобов'язаний буде вжити щодо МП санкції.

 Отправлено: 14.09.18 22:16. Заголовок: Заява Прес-центру Ки..

Заява Прес-центру Київської Патріархії
з приводу рішення Синоду РПЦ про розрив молитовного спілкування

14 вересня 2018 р. на своєму позачерговому засіданні Синод Російської Православної Церкви ухвалив рішення припинити молитовне поминання Святійшого Патріарха Варфоломія за богослужінням, припинити співслужіння з ієрархами Константинопольського Патріархату та припинити участь у роботі всіх органів, у яких головами чи співголовами є ієрархи Константинопольського Патріархату. Причиною такого рішення оголошено призначення Вселенським Патріархатом двох Екзархів у Київ в рамках підготовки до надання автокефалії Православній Церкві в Україні.

З благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета Прес-центр Київської Патріархії повідомляє наступне.

1. Київський Патріархат оцінює рішення Синоду РПЦ як безпідставне, не виправдане ані з богословської, ані з історичної, ані з канонічної точки зору.

Припинення молитовного поминання одним Предстоятелем Церкви іншого Предстоятеля Церкви та розрив євхаристійного спілкування між ієрархами може бути виправданий серйозними порушеннями богословського характеру (проповідь та поширення єресі чи іншого лжевчення). Питання церковно-адміністративного характеру (призначення представників Вселенського Патріарха), навіть при наявності заперечень від іншої Церкви, повинно вирішуватися на церковно-адміністративному рівні, а не через розрив єднання у Таїнстві Святої Євхаристії.

Вчинивши так, Московський Патріархат фактично прирівняв зовнішню, мирську сторону життя Церкви, до сутнісної, таємничої сторони, прирівняв питання керівних прав та влади ієрархів - до єдності у Христі. Цим самим було ще раз доведено те, про що наша Церква свідчить багато років: у нинішнього керівництва Московського Патріархату «закрадається, під виглядом священнодійства, пихатість світської влади» (8 правило ІІІ Вселенського собору).

2. Хоча у Московському Патріархаті вважають Україну «своєю канонічною територією», насправді це не так. Вселенський Патріарх ніколи нікому не передавав своїх канонічних прав щодо Київської Митрополії. Привласнення у XVII ст. Російською Православною Церквою влади над Церквою в Україні відбулося не за приписом канонічних правил та є не дійсним, на що вказує згадане вище правило: «...Аби ніхто із богоулюблених єпископів не поширював своєї влади на іншу єпархію, котра раніше ВІД САМОГО ПОЧАТКУ не була під рукою його або його попередників, але якщо хто посягнув і насильно підпорядкував собі якусь єпархію, нехай її поверне, аби не порушувалися правила святих отців: нехай не закрадається, під виглядом священнодійства, пихатість світської влади. І щоб поступово, непомітно, не втратили тієї свободи, котру дарував нам кров’ю Своєю Господь наш Ісус Христос, Визволитель усіх людей.»

Відомо і очевидно, що від часу Оскольдового (середина IX ст.) та Володимирового (кін. Х ст.) хрещення, Русь-Україна мала канонічний та ієрархічний зв’язок зі Вселенським Константинопольським Патріаршим престолом, як зі своєю Церквою-Матір’ю. Відомо і очевидно також, що перший канонічно визнаний Вселенським Православ’ям Предстоятель Московського Патріархату був поставлений Константинопольським Патріархом Єремією ІІ наприкінці XVI ст., тобто на понад шість століть пізніше від часу утворення Київської Митрополії. З цього простого факту ясно, що Київська Митрополія ніколи не була і не могла бути ВІД САМОГО ПОЧАТКУ «під рукою» Московських Патріархів.

Таким чином посилання очільників РПЦ на те, що призначення Екзархів Вселенського Патріархату «порушує канонічну територію» Московського Патріархату є безпідставним. Навпаки, це Московський Патріархат протягом понад 300 років грубо порушує канонічні норми, зокрема 8 правило ІІІ Вселенського собору. А тому саме його дії, а не дії Константинопольського Патріархату, підлягають канонічному осудженню.

3. Дотепер одним з головних мотивів для єпископату, духовенства, чернецтва та мирян РПЦ в Україні («УПЦ») зберігати свою підлеглість Московському Патріархату було переконання, що через цю підлеглість вони зберігають єднання з Повнотою Православ’я, з Помісними Православними Церквами. Ми не раз обґрунтовано заперечували такий погляд, однак особливо тепер всі згадані архієреї, духовенство, ченці та черниці і миряни мають усвідомити: залишаючись далі під владою Московського патріарха вони разом з ним розривають молитовне і євхаристійне єднання зі Вселенським Патріархом, а відтак не зберігають єдність Православ’я, а разом з РПЦ рухаються до повної схизми.

* * *
Висловлюючи підтримку дотеперішнім рішенням і діям Вселенського Патріарха і Константинопольської Матері-Церкви у справі надання автокефалії Православній Церкві в Україні, в тому числі призначенню для цього Екзархів Вселенського Патріарха у Київ, Київський Патріархат засуджує рішення Синоду РПЦ від 14 вересня 2018 р. Наша Церква молитовно бажає Його Святості Вселенському Патріарху Варфоломію та ієрархам Константинопольського Патріархату Божої допомоги у праці з відновлення канонічного порядку в Православ’ї, поставленого під загрозу заявами і вчинками керівництва РПЦ.

Прес-центр Київської Патріархії
14 вересня 2018 р.

 Отправлено: 15.09.18 22:05. Заголовок: Пропускная способнос..

Пропускная способность, або Константинопольский Дозор

Ярко-красный кабриолет резко затормозил возле фургончика «Горсвет», из него, не открывая дверь, выпрыгнула гибкая фигура в пафосном, не по погоде, кожаном пальто, и направилась к фургончику.

- Привет, Гесер, - наигранно радостно поздоровался человек в пальто с мужичком в ватнике, прислонившемуся к фургону.

- И тебе не кашлять, Завулон, - мрачно отозвался мужичок.

- Что вы опять натворили, что требуется помощь Дневного Дозора? Инквизиция мне телефон насквозь прозвонила.

- Это не мы натворили. Это мы все вместе натворили. Завулон, я тебе говорил — не лезь в церковные дела.

- Да какие там у них дела. Играются себе дети в магов — ну и пусть играются. Нам-то что? Но, к делу. Излагай суть, у меня через полчаса сауна с хорошенькими ведьмочками.

- Прорыв пылающего пердака.

- И что? Примените заклинание заморозки, или просто охлажденную бутылку. В первый раз, что ли? Гесер, мне даже странно, что я такие простые вещи…

- До шестого уровня, Завулон.

Человек в пальто замолчал, потер лоб, и привалился к фургончику.

- Информация точная?

- Абсолютно. Городецкий сам ходил смотреть. До пятого уровня Сумрак выжжен напрочь, на шестом — сильный выхлоп пердака. Если прорвется на седьмой — сам понимаешь. Это уже наш мир.

- Где сам Антон? Мне надо лично с ним поговорить.

- В реанимации с сильными ожогами.

- Ебаный ты какодемон! Мда-а-а… - Завулон достал из пальто портсигар, и предложил Гесеру. Тот отрицательно покачал головой, вытащил из ватника мятую пачку «Беломора», щелкнул пальцами и поднес коллеге огонек.

- Слушай, даже в прошлом году, когда пердак полыхнул у Папы — ну, у писателя Лукьяненко, и он ушел из лайвджорнала, доставало только до третьего уровня. Что случилось, Гесер? Кого это так припекло?

- Патриарха Кирилла. Украина получила автокефалию от Константинополя.

- Ну и что? Они же только играются в волшебников, все эти дяди в платьях. Нам, Иным, это не интересно. Пусть себе ходят хоть в крестовый поход, хоть нахуй, мы-то тут при чем? И откуда у этого, как его… Кирилла столько способностей, чтобы прожечь пердаком шесть слоев Сумрака? Даже я бы не смог.

- А он мелкий Иной. Упырь. То есть из ваших, Темных. Слушай, давай в кунг поднимемся, я тебе покажу.

Человек в пальто и дядька в ватнике полезл в фургон «Горсвета». Изнутри обшарпаный фургон выглядел как космический корабль из футуристических фильмов. За монитором на крутящемся стульчике сидел Светлый маг-оператор.

- Илья, выйди, - попросил Гесер. - Покури. Мне с дядей Завулоном серьезно поговорить надо.

Оператор вышел, плотно закрыв за собой дверцу фургона, Гесер тут же уместился в освободившеееся место и защелкал по клавиатуре, Завулон разместился рядом, нависая над монитором.

- Итак, мелкая секта, именующая себя «московское православие», разрослась до серьезной сетевой организации. Состоит она из ваших, Темных — обычно мелкие упыри, оборотни и ведьмы-кликуши. Но! - тут Гесер поднял палец, - В целях сохранения баланса по Договору, этот пандемониум укрощался, во-первых — финансовым контролем поступлений из Украины…

- Так это не наш сектор, - проворчал Завулон. - Это к Киевским Дозорам.

- Деньги поступали к нам. И прорыв поповского пердака случился у нас. И проблема теперь наша. А во-вторых, над сектой осуществлялся организационный контроль из Константинополя, через предоставление мелкой нечисти регистрации. Но нечисть заигралась, и решила немного повоевать с Украиной. А вот теперь скажи, Завулон — это же ваш проект? По Крыму и Донбассу?

- Показания я буду давать только Инквизиции, - надменно ответил Завулон. - Да мы и не собирались воевать с Украиной. А ты докаж. Нас там нет.

- Нет, так нет, - не стал спорить Светлый. Но украинский сектор решил, что берется слишком много средств на войну с ними же, и решил прекратить финансирование. Им самим деньги нужны, особенно во время войны. Константинопольский Дозор завизировал решение Киевского, вот пердак у нашего главного жреца и рванул.

- Что ты предлагаешь? - мрачно спросил Завулон. - Кроме как дожидаться локального конца света? От денег они не откажутся. Я бы мог организовать финансирование этих говнюков из казны, чтобы перекрыть убытки, но у меня самого с деньгами не густо. Мне надо боевых магов финансировать, а не всякую шушеру.

- Это же твоя нечисть, - мягко сказал Гесер. - Тебе с ней проще будет договориться. Скажи им, что они не признают решение Константинопольского Дозора и выходят из Договора.

- И что тогда? - подозрительно прищурился Темный Завулон? - Я получу целую орду невменяемых мелких чертей без регистрации.

- Тогда струя пламени у этого… как его… Кирилла превысит пропускную способность пердака, и очко просто взорвется. А остальные бесы, оставшись без регистрации Дозоров и финансирования, развеются сами по себе. И претензий не будет ни к кому. Они же сами отказались. Сможешь главного жреца секты уговорить?

- Ты самого черта уговоришь, - проворчал Завулон. - Отвернись-ка на секундочку. У нашей конторы свои секреты.

Пресветлый Гесер послушно уставился в стену кунга. Прозвучали чеканные слова заклинания Трансформации и хруст раздавленного одноразового артефакта.

- Все, можно смотреть. Ну как, похож? - Завулон покрутился на месте.

- Вылитый Владимир Владимирович! Только красивый слишком, как из телевизора. Тот же мелкий плешак, а ты просто стерх какой-то.

- Так убедительнее будет. Попы — они все красивое любят.

- Ну да, ну да… - Гесер с пониманием покачал головой. - Тебя подбросить?

- Спасибо, не надо. Я сам, через портал. Машину мою только отгоните на стоянку. - ответил Завулон, щелкнул пальцами и исчез.

Гесер вздохнул, свернул окошко на ноутбуке и полез из фургона. Илья послушно курил возле кунга «Горсвета», смешивая дым сигареты с сентябрьским теплым ароматом Москвы.

- Надо машину Завулона отогнать на стоянку, - сказал Пресветлый. - Ключи в замке, вот амулет, чтобы сиденье тебя не сожрало. Ну, потом в офис и доложишь. Фургон я сам отведу. Стой! - остановил Гесер младшего мага, уже сунувшегося в кабриолет.

- Что?

- Смотри во-о-он туда. Такое не часто увидишь, Илюха. И в Сумрак перейди, на первый уровень.

Над резиденцией патриарха РПЦ московского извода взошел гриб ядерного взрыва, только прозрачный и мертвенно-синий.

- Святой Гэндальф! Что это было? - потрясенно спросил Илья.

- Взрыв пердака высокой мощности. Превышение струей выхлопа диаметра и прочности очка. Но это внешний эффект, видимый только в Сумраке. А вот последствия будут намного эффективнее, хоть и не так красиво, м-да-а-а...

- Люди хоть не погибли? - с тревогой спросил младший Светлый маг.

- Та какие там люди, - сказал Гесер, сплюнул на асфальт и полез в ватник за «Беломором». - Черти.

https://gorky-look.livejournal.com/236427.html

 Отправлено: 15.09.18 22:17. Заголовок: Белорусские священни..

Белорусские священники тоже хотят автокефалию и считает московский патриархат самозваной фикцией

oleg_leusenkoБелорусский архиепископ: "Москвы еще не было, когда наши храмы уже стояли; после Украины мы просто обязаны получить автокефалию"

Першагерарх Беларускай Аўтакефальнай Праваслаўнай царквы, архіяпіскап Сьвятаслаў Логін.

Лидер автокефальных православных Беларуси назвал родной украинскую церковь, подчеркнув, что православие в Беларуси начиналось с Киевской митрополии, впоследствии цинично уничтоженной московской церковью.

В Республике Беларусь поддержали Украину в ее желании избавиться от московской зависимости, передает "Диалог.UA" со ссылкой на белорусское "Радые Свабода".

Глава Белорусской автокефальной православной церкви архиепископ Святослав Логин поддержал решение Константинопольского патриархата о предоставлении автокефалии Украинской православной церкви.

"Наша цель – также легализоваться в Беларуси и официально получить статус автокефалии... В прошлом веке наша церковь делала реальные шаги, чтобы получить автокефалию и признание", – подчеркнул лидер БАПЦ.

Святослав Логин сказал, что родной считает украинскую церковь, поскольку церковь в Беларуси начиналась с Киевской митрополии, цинично уничтоженной московской церковью.

"И доныне Москва делает все, чтобы украинская и белорусская церкви не получили автокефалии. Украинская церковь шла к автокефалии почти 30 последних лет. А вот в Беларуси получение автокефалии при действующей власти практически невозможно, поскольку та духовно подчинена Москве. Поэтому мы можем только молиться за то, чтобы белорусское православие жило и наше государство жило. Без независимой церкви можно со временем потерять и государство", – убежден архиепископ.

Логин считает, что предоставление автокефалии УПЦ повлияет в том числе и на судьбу БАПЦ.

"Если признают украинскую церковь, то следующие шаги должны быть и относительно белорусской церкви. Это дает нам пример и показывает, что ситуация развивается согласно канонам. Каноны, как известно, требуют для отдельного православного народа отдельной церкви. Это 34-е апостольское правило. А каноны не обсуждаются, а выполняются", - добавил он.

Архиепископ Святослав подчеркнул, что церковь в Беларуси старше московской церкви и РПЦ.

"Сначала крестили Киев, Полоцк. У нас были уже свои храмы построены, и только потом возникла Москва, которая цинично, неканонично подчинила себе Киево-Литовскую митрополию", - напомнил церковнослужитель.

По мнению предстоятеля БАПЦ, в последние годы в Беларуси растет тяга к автокефалии, которую может предоставить ей Константинопольский патриархат.

Напомним, РПЦ принялась выводить миллиарды, у патриарха Кирилла-Гундяева возникли весьма большие проблемы.

 Отправлено: 16.09.18 18:46. Заголовок: По существу, внеочер..

По существу, внеочередной Московский Синод - это явный аналог ГКЧП, который пытался не допустить новый союзный договор и развал СССР (но, по существу, сам его и спровоцировал).
27-летний цикл Великих Разрывов:

1802, (реформа высшего управления в России - созданы министерства и новые губернии)
1829, (отказ России от взятия Константинополя и заключен Адрианопольский мирный договор)
1856, (умер Петр Чаадаев - "Россия не Европа и не Азия")
1883, ("Освобождение труда")
1910, (закон о выходе крестьян из общины)
1937, (заявление об «обострении классовой борьбы по мере строительства социализма»)
1964, (внеочередной Пленум ЦК КПСС снимает Хрущева за волюнтаризм)
1991, (ГКЧП)
2018, (внеочередной Синод РПЦ объявляет о разрыве с Константинополем)

 Отправлено: 16.09.18 18:57. Заголовок: (c) diak_kuraev Нын..

(c) diak_kuraev

Нынешняя шахматная партия Кпль-Москва (на украинской доске) не первая. 150 лет назад аналогичная игра игралась на болгарском поле. Тогда Москва поддерживала чужую автокефалию, а Кпль был против.

Интересно, что ходы и аргументы зеркально поменялись.


Константинопольская Патриархия дважды направляла в Санкт-Петербург послания с предложением созыва вселенского собора: 12 декабря 1868 года и 30 сентября 1870 года.
Российский Синод в обоих случаях, отклонив предложение, высказал в марте 1871 года, в частности, следующее:

«<…> То, чего не хотела дать болгарам власть церковная по своей доброй воле, решилась дать им местная власть гражданская, государственная, указывая на свою непререкаемую обязанность заботиться о спокойствии и безопасности своих подданнных и не находя никакого другого средства положить конец тому волнению умов и тем беспорядкам, которые несколько уже лет происходят в разных местах империи из-за греко-болгарского разногласия. Мы совершенно соглашаемся с вашим святейшеством, когда вы возвышаете свой архипастырский голос против образа действий Порты, задумавшей одним собственным фирманом решить этот вопрос, который отнюдь не может быть решён без ближайшего участия церковного правительства и особенно согласия вашего святейшества, как относящийся непосредственно к вашему патриашему округу. Но, с другой стороны, объявляем со всею откровенностию, хотя и со скорбию в сердце, мы не можем согласиться с мыслию, будто для решения настоящего вопроса необходимо созвание Вселенского Собора. Вселенские Соборы, как даёт понять самое название их, могут быть созываемы только по делам, касающимся вселенской веры и церкви. <…> А вопрос греко-болгарский не касается оснований нашей святой веры и не угрожает опасностию ни одному из её догматов. <…> Каждый беспристрастный должен согласиться, что из-за таких незначительных разногласий было бы несправедливо отвергать, отлучать от церкви и называть раскольниками болгар, когда они заявляют, что не желают совершенно отделяться от вселенской патриархии <…>»

В более раннем послании российского Синода Патриарху Григорию VI и Синоду (в ответ на их послание от 12 декабря 1868 года) также выражалось мнение о нецелесообразности вселенского собора и, в частности, говорилось следующее:

«<…> Сам Вселенский Патриарх вправе делать Болгарам уступки, какие признает справедливыми или нужными <…>; но без согласия Его Святейшества и против его воли Болгары не вправе взять или отнять у Него то, чего домогаются, а тем более не вправе совершенно отказаться от церковного подчинения своему верховному Архипастырю, самовольно отторгнуться от Него, — это был бы уже раскол, и Болгары, по церковным правилам, неизбежно были бы признаны раскольниками. Но, с другой стороны, те же истина и справедливость не могут не сказать, что некоторые, если не все, желания Болгар, заявляемые ими пред Вселенским Патриархом, суть желания самые естественные, основательные, законные, и что, следовательно, Его Святейшество призывается самым своим пастырским долгом удовлетворить, по возможности, этим желаниям во имя Христианской правды и любви, для мира и блага своей духовной паствы, и чем больше удовлетворить, тем лучше. 2) По мнению Святейшего Синода, не только благо православной церкви вообще, но и благо самих Болгар требуют, чтобы они не домогались совершенного отделения от Вселенского Патриарха и полной церковной самостоятельности. Если бы Болгары составляли отдельное государство, как составляют Русские и жители Греции, тогда существование самостоятельной Болгарской церкви было бы и естественно, и безопасно <…> Но теперь, когда предполагаемая самостоятельная церковь Болгарская и церковь Греческая или Константинопольская находятся в пределах одного государства, и члены той и другой во многих местах совершенно перемешаны между собою, столкновения между обеими были бы неизбежны. <…>»

 Отправлено: 17.09.18 20:26. Заголовок: Архиепископ Памфилий..

Архиепископ Памфилийский Даниил из Соединенных Штатов и епископ Эдмонтонский Илларион из Канады, которые назначены экзархами патриарха Варфоломея в Киеве, в понедельник приступили к своей миссии.

Свою первую встречу они провели с президентом Петром Порошенко на Банковой.

«Мы представляем лично вселенского патриарха Варфоломея и одновременно священный Синод Вселенского патриархата, чтобы продолжить работу над уже решенным вопросом о начале процесса предоставления автокефалии украинской православной церкви. Мы находимся на прямой, которая ведет к финишной линии», — заявил архиепископ Даниил.

Священнослужитель подчеркнул, что они приехали в Украину не для раскола украинского православия, а наоборот, принести единение.

«Мы готовы к сотрудничеству к УПЦ Киевского патриархата. Готовы к сотрудничеству и хорошему диалогу с УПЦ в лоне Русской православной церкви. А также с УАПЦ. У нас нет никаких предостережений для того, чтобы встречаться с представителями разных религиозных организаций, услышать их мнение», — заявил он.

Экзархи также привезли с собой письмо Варфоломея к Порошенко, в котором он снова подтвердил намерение даровать Украине автокефалию.

 Отправлено: 18.09.18 10:00. Заголовок: Константинопольський..

Константинопольський патріархат заявив про невизнання канонічною анафеми, яка була накладена на українського гетьмана Івана Мазепу Російською православною церквою.
Вона була накладена на Мазепу з політичних причин, заявив представник Вселенського патріархату при Всесвітній раді церков у Женеві архієпископ Тельміський Іов (Геча).

 Отправлено: 18.09.18 10:05. Заголовок: Автокефалія заради є..

Автокефалія заради єдності
Останнім часом до нас звертаються численні клірики та миряни Української Православної Церкви з проханням пояснити наше бачення подій, що відбуваються сьогодні у церковному житті країни. У даній статті ми спробували максимально детально викласти наше бачення проблем сучасного Українського Православ’я, а також вказати шлях, який, на нашу думку, міг би привести його до консолідації на основі повної канонічної незалежності (автокефалії).

Александр Драбинко , митрополит Переяслав-Хмельницкий и Вишневский (УПЦ МП)

Формат майбутньої автокефалії

Церковна криза в Україні, результатом якої є сумне церковне розділення, – наслідок порушення (якщо не сказати руйнування) кафолічного, універсалістського виміру церковного життя, проникнення в неї секулярної, етнофілетичної ідеології. Починаючи з 20-х років минулого століття, інститут автокефалії розглядався борцями за церковну незалежність в Україні як спроба культурного і церковного відділення (separatio) від Москви. Такий самий зміст вкладався в поняття «автокефалії» і діячами українського автокефального руху на Всеукраїнському Православному Церковному Соборі 1918 р., а також на подальших церковних зібраннях, що суттєво вплинули на формування української автокефальної ідеології: Першому Всеукраїнському соборі УАПЦ 14-30 жовтня 1921 року, а також Першому помісному соборі УАПЦ 5-6 червня 1990 року (на якому був проголошений «Український Патріархат»).

З іншого боку, явне умалення кафолічної церковної свідомості спостерігалось та спостерігається сьогодні і у таборі противників автокефалії. Ще митрополитом Антонієм (Храповицьким) висувались абсолютно міфологічні контраргументи проти канонічної самостійності древньої Київської Церкви. Наприклад, що автокефалія, нібито, є «шляхом до унії». Або, що українська мова, як «мова базарна», не здатна вмістити в себе істин християнського богослов’я. Та головним контраргументом стосовно повної самостійності Української Церкви і в минулі віки, і сьогодні лишається міфологічний стереотип, що вкоренився в російській свідомості, згідно якого український народ є субетносом російського народу, тож, як наслідок, не має права на окрему державу, культуру і Помісну Церкву.

Успадкувала від попередніх епох сучасна російська свідомість, нажаль, й інший недолік – уявлення про те, що після падіння Константинополя (1453) центр справжнього, вільного від зовнішніх впливів православ’я нібито раз і назавжди перемістився у Москву. Безпідставні звинувачення на адресу першого за честю у православному світі Вселенського Патріарха і Константинопольської Церкви в цілому, ідеологія «русского мира», яка сьогодні офіційно підтримується і пропагується високими ієрархами Російської Церкви, відмова від участі у Всеправославному Соборі на Криті (2016) – все це, на превеликий жаль, вказує на нову кризу екклезіологічної свідомості у Руській Церкві, зменшення кафолічного виміру церковного життя, звуження горизонту православної думки, коли, за словом авторитетного богослова, виникає спокуса «замкнутися у випадкових межах своєї помісної національної пам’яті» (прот. Г. Флоровський).

Всеправославный собор на Крите, 2016Фото: pravmir.ru Всеправославный собор на Крите, 2016
Подібні тенденції завжди приводили до конфліктних ситуацій між Росією та її сусідами. Не стала винятком і Україна, яка завжди (у силу географічного і культурного факторів) була більшою мірою відкрита вселенському православ’ю, ніж Московія. Але сьогодні, в умовах розв’язаної Росією проти нашої країни гібридної війни, ця етнофілетична за своєю суттю ідеологія веде до посилення церковної кризи у нашій країні, вкрай ускладнює місію Православної Церкви у суспільстві та навіть прямо відштовхує від Церкви мільйони людей.

Подобається нам це чи ні, але Російська Церква асоціюється у свідомості наших співвітчизників з несправедливою загарбницькою війною, яку веде сьогодні російська держава. Подолати такий стереотип сприйняття, можливо, зміг би публічний осуд цієї загарбницької війни Патріархом Московським і всієї Русі та/або священноначаллям Української Православної Церкви. На превеликий жаль, цього зроблено не було. Як не було зроблено й іншого – знову ж таки публічного осуду священночаллям Української Православної Церкви націоналістичної та шовіністичної за своєю суттю ідеології «русского мира», що пропагується у Росії та Україні. Не нам, людям, які живуть у іншій країні та інших історичних обставинах, судити про те, чому Патріарх Кирило не зайняв позицію, аналогічну позиції Святішого Патріарха Сербського Павла (1990-2009), який свого часу категорично відкинув насильство як метод будування Великої Сербії, кажучи: «Звинувачують і мене, і Сербську Церкву, що ми закликаємо до війни за велику Сербію. А я кажу – якби велика Сербія повинна була і могла вижити тільки через злодійство, нема на це моєї згоди!». Утримуємося ми і від того, щоб засудити наших співбратів-архієреїв, які у силу свого світогляду або притаманного їм розуміння принципу чернечого послуху, не захотіли публічно засудити агресивні й очевидно злочинні дії Росії.

Ми глибоко переконані, що в ситуації, яка склалась, оздоровити церковне життя може тільки відмова від етноцентричного світогляду, повернення до справжньої (кафолічної) свідомості, а також до тверезого розуміння інституту автокефалії, про що писав у своєму Духовному заповіті покійний Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир (1992-2014). Єпископат Української Православної Церкви може сприяти або протидіяти процесам становлення у нашій країні законної, визнаної повнотою вселенського православ’я, автокефалії. Але цілком зрозуміло, що внаслідок вказаних вище причин ця автокефалія є сьогодні пастирськи виправданою та історично неминучою.

Митрополит Киевский и всея Украины Владимир во время богослуженияФото: logoslovo.ru Митрополит Киевский и всея Украины Владимир во время богослужения
У 1921 та 1990 роках українська церковна свідомість стояла перед дилемою: прийняти самопроголошену автокефалію (а отже, опинитися поза спілкуванням зі вселенським православ’ям) або залишатися у складі Руської Православної Церкви (і через неї перебувати у спілкуванні з іншими Помісними Православними Церквами). Утім, сьогодні автокефалія, що ініціюється церковними ієрархами та українською державою, має зовсім інший формат. Не можна виключати, що у деяких представників Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви може виникнути спокуса трактувати Томос Вселенського Патріарха як факт визнання фактично існуючої самопроголошеної автокефалії та тієї ідеології, на яку вона спиралась у 20-х роках минулого століття. Але ані екклезіологічна позиція, ані канонічні дії Вселенського Патріархату не дають сьогодні підстав для того, аби подібним чином трактувати майбутній Томос. Мова йде не про фактичне визнання самопроголошеної автокефалії, а про дарування – вперше в історії України! – автокефалії канонічної, законної.

Не будучи етнофілетичною за своїм змістом і форматом, така автокефалія є інструментом єдності, а не розділення. Вона не углиблює розкол, як вважає дехто, а навпаки, вказує шлях до церковної єдності мільйонам православних християн у нашій країні. Не легалізує ідеологію «автокефалізму» (яку неодноразово критикував Святіший Патріарх Варфоломей), а навпаки, стає найважливішим канонічним механізмом відновлення кафолічної свідомості і повноти єдності зі вселенським Православ’ям.

Спосіб встановлення автокефалії та мотиви її проголошення



З точки зору інтересів Українського Православ’я, оптимальним способом дарування повної канонічної незалежності Православній Церкві в Україні було би проголошення автокефалії на основі всеправославного консенсусу. Вираженням такої згоди могли б стати відповідні діяння Всеправославного Собору або Синаксису Глав Помісних Православних Церков. Проте, як відомо, у ході підготовки Святого і Великого Собору Православної Церкви (2016) представникам Помісних Православних Церков не вдалося досягти консенсусу стосовно канонічного механізму надання автокефалії.

Необхідність попередньої згоди Помісних Православних Церков дійсно обговорювалась на багатьох передсоборних зустрічах, (включано зі Синаксисом Предстоятелів Помісних Православних Церков, який мав місце в Православному центрі Вселенського Патріархату в Шабмезі (Женева) з 21 по 28 січня 2016 року). Досягти консенсусу з цього питання, однак, так і не вдалося, а проект відповідного документу так і не був остаточно затверджений (а отже, не отримав законної сили та не був винесений на Всеправославний Собор). Після чого Вселенський Патріархат, як заявив нещодавно один із провідних ієрархів цієї Помісної Церкви митрополит Елпідофор (Ламбрініадіс), зрештою зняв це питання з порядку денного та «повернувся до слідування встановленій раніше святій традиції». Або, інакше кажучи, повернувся до своєї попередньої канонічної позиції та практики, згідно якої автокефалія надається Церкві, яка про це просить (якщо до того маються необхідні екклезіологічні передумови), Вселенським Патріархом шляхом видання відповідного Патріаршого і Синодального Томосу.

Вселенский Патриарх Варфоломей I во время визита в собор Святого Николая в ШвейцарииФото: EPA/UPG Вселенский Патриарх Варфоломей I во время визита в собор Святого Николая в Швейцарии
Узгодження канонічних процедур, як відомо, може розтягуватися на десятиліття і навіть століття. А тим часом у нашій країні склалася абсолютно ненормальна з канонічної точки зору ситуація, коли через відсутність законної автокефалії Церкву терзає поділ, а у ізоляції від Вселенського Православ’я знаходиться понад шість тисяч православних громад і мільйони православних християн.

Перша православна парафія на території України вийшла з-під юрисдикції Московського Патріархату ще в серпні 1989 року, а за кілька місяців – у жовтні того ж року – до новоутвореної Української Автокефальної Православної Церкви приєднався перший архієрей Російської Церкви: колишній єпископ Житомирський Іоанн Бондарчук (1929-1994). Трохи більше ніж за рік у складі Української Автокефальної Православної Церкви перебувало понад 940 громад, тобто приблизно кожна п’ята православна громада в Україні.

Відтоді минуло 29 років. Але священноначалля Руської Церкви і сьогодні не готове примиритися з ідеєю церковної незалежності древньої Київської Митрополії. У такій ситуації, беручи до уваги гостру необхідність улікування рани розколу, а також той факт, що керівництво Російської Православної Церкви не є вільним від політичної влади Росії і не може самостійно винести рішення з українського питання, залишається єдиний шлях – невідкладне дарування автокефалії Православній Церкві в Україні шляхом видання відповідного Патріаршого та Синодального Томосу Вселенським Константинопольським Патріархатом, у юрисдикції якого впродовж семи віків перебувала Київська Митрополія.

Боротьба за українську автокефалію триває уже багато десятиліть. Але ніколи ще це питання не було настільки актуальним як сьогодні. За даними авторитетного Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова, останні 8 років ідентифікація жителів нашої країни з УПЦ Київського Патріархату неухильно зростає. Так, за даними за березень 2018 року, з УПЦ КП себе ототожнюють 43% православних віруючих нашої країни (або 29% її жителів), а з УПЦ себе ідентифікують в два рази менше опитаних: 19% православних (або всього 13% жителів України!). Як колись у Візантії, де в IV столітті богословські суперечки велись на базарах і у банях, у сучасній Україні канонічні проблеми обговорюють буквально усі та повсюдно.

Священики та віряни чекають від нас, архієреїв, відповідального рішення стосовно майбутнього Православної Церкви в Україні. Вони вірять, що альтернатива маргіналізації православ’я в нашій країні існує. І більшість із них вважає, що така альтернатива полягає в канонічній, законній автокефалії, на основі якої можна буде в майбутньому подолати розкол. Що ми, архієреї Української Православної Церкви, можемо відповісти на чаяння нашої пастви і духовенства? Чи задовольнять їх наші заяви про те, що питання автокефалії нібито ще «не визріло»? Чи задовольнить їх, якщо ми в черговий раз скажемо, що мільйони прихильників Київського Патріархату мають спершу «принести повне й остаточне покаяння», а потім повернутися до складу Московського Патріархату?

Фото: Макс Требухов
Церква є соборною по своїй природі, із чого слідує, що усі найважливіші рішення у ній повинні прийматися на основі соборного обговорення. Проте питання про автокефалію Української Православної Церкви досі не було уважно, відповідально та всебічно розглянуте на Соборі єпископів Української Православної Церкви. Але ж якби такий Собор був скликаний, а обговорення на ньому проблеми церковного розділення та шляхів його подолання пройшло у конструктивному дусі, то не виключено, що єпископат Української Православної Церкви зміг би, як і в 2008 році, зіграти важливу роль у зміцненні міжправославної єдності. А саме: соборно звернутися до Святішого Патріарха Московського Кирила не протидіяти, а, навпаки, сприяти отриманню Православною Церквою в Україні законної канонічної автокефалії, засвідченої у відповідному Томосі. Собор з таким порядком денним и таким концептуальним підходом до рішення церковних проблем, безумовно, посів би своє місце у підручнику історії. Але такий Собор, нажаль, досі не скликаний, ба більше — не передбачається у найближчому майбутньому, що ставить нас, архієреїв Української Православної Церкви, у скрутне моральне становище. З однієї сторони, ми щиро прагнемо зберегти єдність Української Православної Церкви, бажаючи, аби саме на її основі у майбутньому творилася єдина Помісна Церква України. З іншої, ми маємо адекватно реагувати на справедливі устремління нашої пастви і виклики часу, а, отже, не маємо морального права займати пасивну, вичікувальну позицію.

«Українська Православна Церква… не зверталась до Патріарха Варфоломея з проханням про надання автокефалії Православній Церкві в Україні і не уповноважувала на це ні Президента, ні депутатів Верховної Ради України», — говориться в офіційному повідомленні Української Православної Церкви (21.04.2018). Ці слова відображають нинішню позицію священноначалля Української Православної Церкви. Проблема, однак, у тому, що у нових історичних обставинах думка Предстоятеля і навіть Священного Синоду з питання автокефалії може не обов’язково збігатися з позицією більшості кліриків, а, головне, мирян Української Православної Церкви.

Опосередкованим доказом цьому може слугувати фактичний провал кампанії зі збору підписів проти канонічної автокефалії. З благословення церковного керівництва така кампанія вже кілька місяців триває в єпархіях Української Православної Церкви. Але не секрет, що у багатьох єпархіях благочинні і духовенство просто відмовились збирати підписи під протестним зверненням на ім’я Вселенського Патріарха. Прикметними виявились і результати цього своєрідного «референдуму про автокефалію» в Київській єпархії, де вдалося зібрати лише близько 20 тисяч підписів. (Нагадаємо, що за даними церковної статистики, на кінець 2017 року у складі Київської єпархії перебувало 396 парафій, 777 кліриків та понад 1000 монахів, а у самому місті Києві, за даними державної статистики на 1 березня 2017 року, офіційно проживало 2,928 мільйона осіб).

Читайте: До питання про можливий розрив спілкування з Константинополем
Фото: ukrinform.ru
У ситуації, що склалася, я, як і деякі інші архієреї Української Православної Церкви прийняв непросте, але цілком усвідомлене нами рішення — у міру своїх сил сприяти подоланню церковного розділення на базі законної, засвідченої відповідним Томосом, автокефалії.

Приймаючи таке безумовно непросте рішення, ми керувалися наступними міркуваннями. По-перше, у нашій країні дійсно склались усі екклезіологічні та пастирські передумови для повної канонічної незалежності (автокефалії) Православної Церкви, що діє в її межах. По-друге, рішення про доцільність автокефального буття Православної Церкви в Україні вже було соборно засвідчене у Визначенні Собору УПЦ з питання повної самостійності Української Православної Церкви 1–3 листопада 1991 року і у рішеннях Архієрейського Собору УПЦ у м. Харкові (27 травня 1992 р.). Ці, а також багато інших соборних заяв та звернень Української Православної Церкви, де у позитивному ключі говориться про майбутню автокефалію, ніхто й ніколи офіційно не відміняв, а, отже, ми, архієреї Української Православної Церкви, маємо право і навіть повинні спиратися на них у своїй діяльності. До того ж, як свідчать ці документи, прагнення автокефалії — це не забаганка окремих єпископів нашої Церкви, а затверджений соборно на початку 90-х років минулого століття загальноцерковний курс, відмова від якого, нажаль, не тільки зробила неможливим подолання розколу, а й призвела до стрімкого падіння авторитету в українському суспільстві тієї частини Православної Церкви, яка знаходиться у канонічній єдності з Патріархом Московським і всієї Русі. По-третє, у стані гібридної війни з Росією канонічна автокефалія — це єдиний і безальтернативний спосіб вилікувати рану розколу та привести до єдності зі Вселенським Православ’ям і між собою мільйони православних християн в Україні. По-четверте, така автокефалія не може бути сьогодні надана одностороннім рішенням Руської Православної Церкви — як з огляду на специфіку нинішніх церковно-державних відносин у Росії, так і з огляду на практику, що склалась у новітню історичну добу (за останні 168 років Константинополь проголосив автокефальний статус семи Помісних Церков, які сьогодні визнані усією повнотою Православної Церкви, а надана 48 років тому Священним Синодом РПЦ автокефалія Православної Церкви в Америці визнається лише частиною православного світу). Насамкінець, по-п’яте, і цей аргумент також має для нас суттєве значення, звернення до Вселенського Патріарху зі сторони церковних ієрархів та державної влади України відбулося після того, як зазнала невдачі спроба розпочати повноцінний діалог між Київським Патріархатом та Російською Православною Церквою.

Не дивлячись на примирливе звернення на ім’я Патріарха Московського і всієї Русі глави Київського Патріархату (16.11.2017), останній Архієрейський Собор РПЦ (29.11–02.12.2017), на жаль, не знайшов можливості зробити реальний крок назустріч — «вменить яко не бывшие» усі рішення, включно з рішеннями про заборони та відлучення, що стоять на заваді встановленню єдності. Можна по-різному оцінювати попередню діяльність нинішнього глави Київського Патріархату. Але беззаперечним залишається одне. Немає гріха, що би затьмарив Боже милосердя.

Фото: EPA/UPG
Коли мова йде про єдність Церкви і відновлення співпричастя зі Вселенським Православ’ям для мільйонів наших братів і сестер, — потрібно відійти від слідування букві закону і дати можливість діяти Божому милосердю. Іншими словами, застосувати принцип ікономії і «вменить яко не бывшие» канонічні покарання на церковних діячів, які брали участь в українському автокефальному русі. Прикладів прояву подібного роду ікономії в історії Вселенської Церкви більш ніж достатньо.

Головний мотив, який підштовхнув нас підтримати ідею автокефалії Православної Церкви в Україні, це мотив пастирський. Ніхто з нас не бажає порушувати церковний мир або ввійти у історію у якості «церковних революціонерів», як колись написав про себе один з головних ідеологів неканонічної автокефалії минулого століття Василь Липківський (1864–1937). Але ми згідні з позицією тих канонічних українських архієреїв, які ще у вересні 1922 року, тобто через рік після проголошення автокефалії самочинної, прийшли до висновку, що єдиним способом відновлення церковного миру та єдності є автокефалія законна та канонічна. Мова йде про рішення «Київської наради» — наради єпископів, духовенства і вірян православних єпархій України, що відбулася у Києві 2–4 вересня 1922 року під головуванням Патріаршого Екзарха митрополита Михаїла (Єрмакова), та прийшла до висновку про доцільність автокефального буття Української Православної Церкви.

Багаторічне протистояння між канонічною Українською Православною Церквою та Київським Патріархатом призвело до того, що ми стали відноситись до своїх співбратів по вірі як до «язичників та митарів». Але у рамках цього світогляду і цього ставлення до ближнього розкол неподоланний. Ми можемо відкидати волюнтаристичні та нецерковні методи, якими боролися за автокефалію її прибічники, починаючи з 1918 року. Але ми не можемо відвертатися від живих людей, не можемо відвертатися від наших ближніх — тих, з ким ми живемо у один час, у одній країні, а іноді й у одних сім’ях. «Автокефалія неприйнятна», — вважає певна частина наших співбратів-архієреїв. «Не сьогодні», — вважають інші. Але ми маємо задати собі питання: як би вчинив у такій ситуації Сам Христос? Чи цурався би Він сучасного «розкольника», подібно до того, як Його співбрати по плоті цуралися «неканонічних» самарян? Пройшов би Христос повз таку людину, подібно левіту? Вимагав би Він публічного покаяння у загубленої вівці, перш ніж відправитися на її пошуки? Господь помер за грішників і за тих, хто перебував у найстрашнішому розколі — розколі з Богом. И якщо ми хочемо бути причасниками Його благодаті, то повинні бути причетні і до Його способу існування. Інакше кажучи, навчитися прощати і любити — прощати і любити без будь-яких попередніх вимог та умов.

Автокефалія дійсно не стане панацеєю, до того ж, вона може поставити нові виклики перед українською церковною свідомістю. Але у історичній ситуації, що склалася, коли в ізоляції від вселенського Православ’я перебувають мільйони наших співвітчизників, у нас просто немає іншого вибору. «Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом», — пише апостол Павло (Рим. 9:3). Не багато хто з сучасних людей здатен на такий подвиг самозречення. Але змогти подолати розкол нам допоможе і дещо незрівнянно менше — відмова від принципу корпоративно-канонічного егоїзму та згода з можливістю автокефалії Української Церкви. Вірніше, згода з тим, що поряд з юрисдикцією Російської Православної Церкви в Україні може виникнути нова — автокефальна.

Фото: Макс Требухов
Можлива мінімізація конфлікту з Російською Православною Церквою

Ми усвідомлюємо, що проголошена Константинополем автокефалія, можливо, не буде одразу ж визнана усім православним світом. Звертаючись до історичних прецедентів, однак, ми бачимо, що подібні конфліктні ситуації згодом долаються церковною свідомістю. Прикладом тут може слугувати проголошення канонічної незалежності Елладської Церкви від Константинопольського Патріархату. Виникнення цієї Помісної Церкви багато в чому нагадує нинішні церковні події в Україні. Автокефалія Елладської Церкви: 1) співпала з переорієнтацією Греції з Євразії на Європу; 2) була проголошена після перемоги національно-визвольної революції 1821 року, у стані «гібридної» війни з Туреччиною (на території якої перебував Вселенський Патріарх); 3) була політично мотивована новоствореною грецькою державою — ініційована грецьким національним зібранням (форма парламенту) та проголошена 23 липня 1833 року спеціальною декларацією «Короля греків» Оттона І. Схизма між Афінами та Константинополем тривала 17 років. Але 1850 року Священний Синод Вселенського Патріарха видав Томос, яким (на певних канонічних умовах) надав законну автокефалію Православній Церкві у грецькій державі, після чого відносини між двома Церквами нормалізувались та стали партнерськими.

Цей приклад показує, що нинішнє драматичне протистояння між автокефальним рухом в Україні і Російською Православною Церквою насправді ситуативне. Ба більше, існує канонічна модель, спираючись на яку можна мінімізувати конфлікт вже сьогодні, коли з питання автокефалії немає однодумності серед єпископату та духовенства Української Православної Церкви. Адже навіть у такій, повній протиріч, ситуації противники та прибічники автокефалії в Українській Православній Церкві могли би досягти компромісного рішення. Ті, хто вважає за доцільне будувати церковне життя в Україні на базі нового канонічного статусу (автокефалії), могли б увійти до складу Помісної Української Православної Церкви. А архієреї, духовенство та віруючі Української Православної Церкви, які бажають перебувати у канонічній єдності з Патріархом Московським і всієї Русі, — зберегти свій нинішній канонічний статус, або заснувати в Україні Екзархат Російської Православної Церкви.

Звісно, така модель не передбачала б адміністративної єдності цих двох церковних структур. Але ці церковні світи не були б і «паралельними». Адже за умови збереження молитовної та євхаристійної єдності нам би вдалося зберегти і навіть примножити головне — нашу єдність у Христі, у таїнствах. Як засвідчив досвід канонічних дій Московського Патріархату в Америці (1970), після отримання повної канонічної свободи від кіріархального центру у парафій, що існували раніше у складі однієї структури, з’являється можливість вільного юрисдикційного самовизначення. Вони можуть або увійти до складу новоутвореної автокефальної Церкви, або зберегти свій зв'язок з колишнім церковним центром (що і зробили 44 парафії Північно-Американської митрополії, що не побажали увійти до складу Православної Церкви в Америці, яка отримала незалежність від Москви, та зберегли свій канонічний зв'язок з Патріархом Московським).

Звісно, мультиюрисдикційна модель скоріше притаманна для православних у діаспорі, аніж у традиційних православних країнах. Оскільки, слідуючи цій моделі, доволі складно виконати один із древніх канонічних принципів: «Одне місто — один єпископ — одна церква». Але ми маємо пам’ятати, що канонічна ситуація в Україні вже давно ненормальна: у ізоляції від вселенського Православ’я в нашій країні перебуває близько третини усіх православних парафій. А заснована на принципі ікономії, мультиюрисдикційна модель, по-перше, може зцілити рану розколу, а, по-друге, не буде обмежувати свободу віруючих (зокрема і християнську свободу тих, хто не готовий сьогодні відмовитися від єдності з Російською Православною Церквою).

Фото: пресс-служба президента
Важливу роль в реалізації такої моделі улікування конфлікту може зіграти і українська держава. Як заявив Петро Порошенко, майбутня єдина Помісна Церква «аж ніяк не буде державною церквою», а українська держава не буде ставити під сумнів права своїх громадян, зокрема, їх право самостійно, по своїй совісті та розсуду, обирати собі церковну юрисдикцію (див. заяву Президента України від 24.04.2018). Спираючись на цей принцип та зупиняючи спроби дискримінації зі сторони радикальних націоналістичних організацій стосовно церковних громад, що не забажають виходити зі складу Московського Патріархату, українська держава не тільки підтвердить свою прихильність європейському шляху розвитку, але і допоможе Церкві пережити юрисдикційний конфлікт.

Реальним бачиться подолання й іншого конфлікту між російською та українською церковною свідомістю — історичної суперечки за Київську спадщину. І Україна, і Москва обстоюють своє право називатися спадкоємицями древньої київської культури та церковної традиції. Додало драматизму до цього конфлікт і самостійне (в умовах канонічної ізоляції) проголошення Київського Патріархату, що сталось в 1990 р. Але насправді будь-яка боротьба за будь-яку спадщину — справа цілком безперспективна. Життєво важливо не здаватися, а бути, не проголошувати, а втілювати щось у своєму житті. Звісно, і сучасній Росії, і сучасній Україні приємно усвідомлювати себе спадкоємицями древньої Київської Русі. Але згадаємо і про наш головний спадок — Новий Заповіт. Цей спадок належить усім і нікому окремо. Святе Письмо, у повному чи частковому складі, існує сьогодні на 3363 мовах. Але насправді Євангеліє належить не тому народу, на мові якого воно написане, або чиєю мовою перекладене. І тим більше, не тій людині, у чиїй власності перебуває відповідне видання. Новий Завіт належить лиш тому, чиє серце здатне його вмістити…

Це ж стосується і скромнішої — Київської — спадщини. Древній Київ належить не тому, у чиїй державній чи церковній юрисдикції він перебуває. Київський спадок належить люблячому — тому, хто його полюбив та намагається актуалізувати його у своєму житті. «Об’єднують не ідеї, а спосіб життя, до якого вони залучають», — писав з цього приводу Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир.

 Отправлено: 18.09.18 10:06. Заголовок: Украинская автокефал..

Украинская автокефалия как нравственный вызов
Начало нынешней «автокефальной» кампании застало меня за письменным столом. А именно за финальной редакцией моей книги «Украинская Церковь на пути к автокефалии». Тексты, вошедшие в эту книгу, готовились не один год, а в самом конце размещены документы, касающиеся истории самопровозглашения автокефалии в 1919–1925 годах. Декреты Украинской Народной Республики, постановления собраний и соборов, которые провозглашали автокефалию или высказывались за неё и т. д. Книга, скорее всего, выйдет раньше, чем станет ясно, чем именно закончится ещё не написанная мною глава «2018: в ожидании Томоса». Предоставлением Украинской Церкви канонической автокефалии от Константинополя? Или очередной исторической паузой в решении украинского церковного вопроса? Но независимо от результатов решения Вселенского Патриарха я хочу сегодня публично поддержать идею автокефалии Украинской Церкви.

Причем делаю это сознательно, прекрасно понимая все риски, которые навлекает на меня эта позиция. Дело в том, что, проанализировав почти столетнюю историю борьбы украинских православных христиан за автокефалию, я понял: альтернативы канонической самостоятельности нашей Церкви просто не существует.

Александр Драбинко , митрополит Переяслав-Хмельницкий и Вишневский (УПЦ МП)

 Отправлено: 23.09.18 15:50. Заголовок: (с) Андрей Окара Ле..

(с) Андрей Окара

Лет семь назад мне довелось поучаствовать в одном интересном исследовательском проекте - о социальном измерении РПЦ и Московской патриархии в целом, в частности - о перспективах православия в Украине.

Я выступил с докладом и написал соответствующую статью в сборник - о том, что такое УПЦ МП на данный момент.

Я считал, что самое лучшее и оптимальное решение украинского вопроса - дарование УПЦ МП автокефалии матерью-церковью РПЦ. Такой процесс должен определенным образом был бы быть увязан с вопросом о возвращении в православие части греко-католиков.

Все негативные нюансы и скрытые опасности были очевидны: МП на такой шаг не пойдет, потому что в случае воссоединения всех православных Украины в одной автокефальной церкви именно она станет самой большой в православном мире, самой живой и бурно развивающейся.

Российское государство никогда не выпустит из рук этот замечательный инструмент по влиянию на души и сознание части украинского общества.

Но я считал, что должен был публично изложить эти возможные сценарии - чтобы потом не было обидно.

За эти годы изменилось ВСЁ.

Не стало блаженнейшего Владимира, при котором у УПЦ как бы выросло два крыла - киевоцентристы и русскомировцы. Митр. Онуфрий изменил курс церкви - с перекосом в сторону Москвы.

Концепт "Русский Мир" из мистическо-политической доктрины с несколькими (четырьмя, - по моим подсчетам) толкованиями превратился в имперско-фашистско-нацистский мэм.

Россия и Украина стали врагами на долгие десятилетия. Распался российско-украинский исторический пакт, начало которого уместно было отсчитывать от 1654 года. Уничтожение Украины стало единственным шансом на выживание и дальнейшее существование РФ в нынешнем виде.

Открылись многие вещи, которые еще несколько лет назад не были очевидными или которым не предавалось должного внимания. Например, что в 1686 году Киевская митрополия не передавалась в Московскую. Например, что главной украинской митрополией на уровень 1686 года была не Киевская, а выделенная за десять с лишним лет до того Камянец-Подольская, которая вообще никак не передавалась МП. Что у самой РПЦ нет томоса об автокефалии, начало которой можно отсчитывать от 1589 года. Оказывается, матерью-церковью для Киевской митрополии должна считаться именно Вселенская юрисдикция. Ну а для РПЦ матерью-церковью, по идее, должна таки считаться Киевская митрополия - в связи с Владимировым крещением.

Теперь этот маховик не остановить. РПЦ может сделать две эффкивные вещи, которые смогут в некоторой степени сохранить ее влияние на Украину: 1. срочно, прямо послезавтра, собрать архиерейский собор и даровать УПЦ МП автокефалию. 2. (это касается и отдельных иерархов РПЦ и УПЦ МП, и некоторых околорелигиозных деятелей) эффективно спровоцировать религиозные столкновения в Украине, скандалы, противостояния, провокации, крестные ходы, избиения и проч., и проч.

Своим специфическим отношением к реальности РПЦ подталкивает ситуацию к тому, чтобы УПЦ МП минимально бы смогла поучаствовать в создании УППЦ и чтобы предстоятелем УППЦ стал бы крайне немолодой человек, которого особо не хотят видеть на этом месте, но которого невозможно вот так просто взять и отодвинуть от процесса.

В результате РПЦ загнала себя в ловушку.

1. Без УПЦ МП резко снижается ценность МП для Российского государства.

2. Без УПЦ МП РПЦ, по идее, должна называться не Русской православной церковью, а Российской.

3. Примеру Украины вскоре может последовать Беларусь, которая при удобном случае вернется в то пространство, которое до конца 17 в. называлось Киевской митрополией. Молдова же воссоединится с Румынской церковью.

4. РПЦ в значительной степени развивалась и существовала с 1943 года за счет украинских (западноукраинских) человеческих ресурсов - попов, монахов, епископов, религиозных мирян. Религиозность Западной Украины принципиально иного типа, нежели в РФ и Восточной Украины (там не было советского церковного геноцида 1920-1930-х годов).

5. Без православной Украины Россию и РПЦ ожидает отползание к ситуации, которая была в Московском царстве в 16 - первой пол. 17 вв. РПЦ уже сделала шаг к отпадению от мирового православия - на архиерейском соборе 14 сентября. Если так будет продолжаться дальше, альтернативой для православных россиян на территории РФ станут: Белгородская епархия УППЦ, а также подворья Сербской, Грузинской, Антиохийской, Иерусалимской, Вселенской и др. юрисдикций.

6. Все три епархии УПЦ МП в Крыму, видимо, окажутся частью сначала частью Вселенской юрисдикции, а после дарования томоса - частью УППЦ - вне зависимости от политической судьбы самого Крыма. Крымчанам будут вынужденно завидовать все православные люди России.

7. Изоляция, автаркия, третьеримскость - это будет судьба России. Хорошо это или плохо - на любителя. Подобный опыт у Московского княжества / царства был в 15 - 1 пол. 17 вв.

8, 9, 10, 11...

А впрочем - к чему это всё я?

Да просто нашел тот свой текст 2011 года (в книге - с. 311).

 Отправлено: 23.09.18 15:54. Заголовок: (с) Andrew Okara т..

(с) Andrew Okara

тут причинно-следственная связь не прямая, а через несколько промежуточных связей.

если МП утрачивает УПЦ и влияние на Украину, ценность церкви для рос государства снижается. Ее меньше поддерживают, она постепенно утрачивает свое значение и статус в рос жизни, ее международное значение тоже падает.

Всё больше начинает утверждаться идея, что РФ - не православная страна с вкраплениями мусульманства, а православно-мусульманская страна. Ну и т.д. Есть целый ряд катастрофических последствий для РПЦ, о которых бы не хотелось думать.

Кроме того, РПЦ особенно раньше, была похожа на Большой театр - там половина певцов - с укр фамилиями (только в РПЦ - с западноукраинскими). Посмотрите биографии разных епископов или священников старшего поколения - место рождения и др.
Но, конечно, этот фактор со временем становится менее острым - за последние 20 лет уже есть новое поколение священников

 Отправлено: 23.09.18 15:56. Заголовок: (с) Andrew Okara в..

(с) Andrew Okara

вот что я писал еще в 2011

Как говорилось выше, украинский фактор крайне важен в российском самоопределении. Патриарх Кирилл не просто ощутил эту связь, но и с успехом воспользовался ею. Патриарх Никон, с которым аналитики любят сравнивать Патриарха Кирилла, в середине XVII века также использовал украинский фактор для создания единого восточнославянского православного церковного и культурного пространства и для усиления своего церковного и политического влияния.

После провозглашения концепции «Русского мира» и визита в Украину летом 2009 года о Патриархе Кирилле можно говорить как о четвертом по значимости российском политике (после Владимира Путина, Дмитрия Медведева и Рамзана Кадырова), опирающемся на собственные ресурсы и имеющем свою миссию, свою сверхзадачу, свой автономный идеологический и геополитический проект.

Именно украинский вопрос позволил Патриарху получить необычайно серьезный символический капитал внутри России и увеличить свой рейтинг влиятельности в контексте российской политики. Украина на протяжении двух постсоветских десятилетий оставалась недосягаемой мечтой российских политиков – никто из них не смог найти с ней ни общего языка, ни перспективного формата для согласования общих интересов, ни интегративной формулы для совместного позиционирования в мировой политике и экономике, ни площадки для культурного обмена, ни эффективного механизма влияния на внутриукраинский политический процесс – не считая языка откровенного политического шантажа и экономического давления (в том числе через газовый вопрос). Ни один из россиецентричных интеграционных проектов с участием Украины не был реализован – ни проект Союзного государства, ни ЕЭП, ни ОДКБ, ни Таможенный союз.

Патриарх Кирилл фактически создал модель (пока еще – именно модель, а не работающий механизм) российского влияния на Украину и «геокультурный знаменатель», позволяющий не просто говорить об «общем прошлом» и «общем будущем», но сделать это прошлое и будущее элементами «мягкой власти».

Статус УПЦ МП определяется как автономная Церковь в составе РПЦ, однако многие неурегулированные вопросы позволяют манипулировать им и трактовать его как в одну (уменьшительную), так и в другую (расширительную) сторону. Поэтому в окружении Патриарха все активнее развивается идея о необходимости введения прямого патриаршего правления в УПЦ МП и переименовании его титула в Патриарх Московский, Киевский и всея Руси, а также о создании патриаршей резиденции в Киеве (предположительно – на территории Киево-Печерской лавры). Патриарх даже сделал заявление о том, что готов принять украинское гражданство, однако потом оправдывался, что это была шутка (поскольку украинское законодательство не допускает двойного гражданства). Судя по всему, даже завуалированное патриаршее правление в УПЦ МП способно повысить внутрироссийский рейтинг политической влиятельности Патриарха Кирилла и на некоторое время воссоздать подобие экзархата – как и было до 1990 года.

Однако непонимание большинством иерархов РПЦ, причастных к работе над украинским вопросом, сугубо украинских проблем и логики церковной жизни в Украине все больше и больше разделяет «Третий Рим» и «Второй Иерусалим».

 Отправлено: 23.09.18 16:53. Заголовок: Пришло в личку: &#..

Пришло в личку:

"... Сейчас идут споры об автокефалии. Удивительно, но духовенство своей большей подводной частью, поддерживает возможную автокефалию церкви Украины.

И тому несколько причин.

Одна из них обида, замешанная на злорадстве. Простому попу, не попавшему в конъюнктуру, не функционеру, совершенно безразличны эти канонические тёрки. Его придавили поборами, общими сборами, «партийными молебнами»; его регулярно унижают в епархиальных управлениях рафинированные мальчики, имеющие «лицензию на отстрел». Церковь, как вещь в себе, совершенно разделена. Никогда ещё не было такой пропасти между иерархией и духовенством. Архиереи не знают и не хотят знать нужды священников, что те понимают и отвечают им взаимной неприязнью.
Возможно подсознательно размышляя о том, что какая-то часть может освободиться от гнёта этой странной церковно-государственной машины вызывает у него, русского попа, надежды с одной, и злорадство с другой.

Вторая причина, - засилие украинского элемента в РПЦ. В своё время, особенно в епархиях, управляемых выходцами с Незалежной, все ключевые места были заняты земляками. Прошло время, у них выросли дети, однако землячество в чём-то даже укрепилось. Эта будущая отделённость успокоит и наших «небратьев»

простой поп Василий К.

Из того же письма:

"я обычный сельский настоятель, в этом году у архиерея ставка 60 тыс. рублей в месяц. В следующем она по обычаю увеличится на 30 процентов. Скажите, что мне делать? Митрополита совершенно не интересуют мои навыки проповедника, духовника, священника: моё дело платить оброк. А не смогу? Не сможешь, - ответит секретарь, найдутся желающие на твое место. Что это, налог за франшизу? А на что идут деньги? На проживание епископа и его свиты? но у нас не маленькая епархия, хватит вполне. Отчего имидж священника упал ниже плинтуса, отчего в наших семинариях уже несколько лет нет конкурса, и туда идут те, кто не смогли больше никуда устроиться в миру? Кого мы хотим обмануть, когда собираем чуть ли не насильно автобусы на архиерейские службы и подаем заранее списки?...".

 Отправлено: 23.09.18 17:24. Заголовок: Крещение Руси некано..

Крещение Руси неканоническое и неправедное ))))))))))))))

Прежде чем говорить о неканоничности присоединения Киевской митрополии к Москве стоит упомянуть, что Кп-ль вообще не имел права претендовать на Киев.

Знаменитое 28-е правило Халкидонского собора гласит: «…Посему токмо митрополиты областей, Понтийской, Ассийской и Фракийской, и так же епископы у иноплеменников вышереченных областей, поставляются от вышереченнаго святейшаго престола святейшия Константинопольския церкви».

И хотя правило 28-е чётко и непротиворечиво очерчивает административные границы Константинопольского патриарха, канонисты Фанара толкуют это так, что "россы принадлежат к Фракийскому диоцезу". Это де и есть "иноплеменники областей".

Но россы, как и другие крещёные варвары не входили в изначальную ойкумену. На основании 28-го правила ХС Кпльская Церковь не имела полномочий подчинять себе Русь, потому что территория этой Церкви при самом начале своего основания не принадлежала ни к одному из диоцезов кпльского патриархата.

 Отправлено: 23.09.18 20:41. Заголовок: ΟΙΚ&#..

ΟΙΚΟΥΜΕΝΙΚΟΣ ΠΑΤΡΙΑΡΧΗΣ: "Η ΟΥΚΡΑΝΙΑ ΘΑ ΛΑΒΕΙ ΤΟ ΑΥΤΟΚΕΦΑΛΟ ΔΙΟΤΙ ΕΙΝΑΙ ΔΙΚΑΙΩΜΑ ΤΗΣ", - то есть, - перевод, разумеется, не мой, - сегодня, 23 сентября, патриарх Варфоломей, совершая литургию в стамбульской Церкви св.Фоки, в присутствии представителя Чешской Православной Церкви, возгласил, что отправил сообщение всем сторонам о том, что Украина получит автокефалию, ибо это ее право. Дословно:

"Церковь Чехии и Словакии - новейшая из Автокефальных церквей, которую Вселенский Патриархат провозгласил автокефальной в 1998 году. Сейчас наступила очередь Украины, которая получит статус автокефалии, на который я долго надеялся, несмотря на существующие реакции, и это будет потому, что это ее право. Это ее право на получение статуса автокефалии, а с другой стороны, это право, и действительно исключительное право нашего Вселенского патриархата предоставлять автокефалию всем новым православным церквям, начиная с России в 16 веке, и чешской и словацкой, как я сказал ранее. Мы не боимся угроз. Как недавно я говорил в одной речи, Вселенский патриархат ни угрожает, ни находится под угрозой, но неуклонно прогрессирует в исполнении священных апостольских правил и в исполнении и соблюдении привилегий, которые установлены правилами Вселенских Соборов. Эти правила Вселенских Соборов и привилегии, предоставленные этими Соборами самой первой Церкви Константинополя, мы не оставляем их. Мы уважаем их, мы сохраняем их, и мы также будем их реализовывать в случае Украины и других стран».

 Отправлено: 26.09.18 19:25. Заголовок: Архієпископ Кіпру Хр..

Архієпископ Кіпру Хрисостомос ІІ підтримує об'єднавчі процеси в українському православ’ї і наголошує на праві України мати незалежну автокефальну церкву.

Про це повідомляє прес-служба Посольства України в Республіці Кіпр за результатами зустрічі посла України Бориса Гуменюка з Архієпископом Кіпру 26 вересня.

"Архієпископ Кіпру п. Хрисостомос ІІ висловив підтримку Україні та українському народові, особливо підкреслив право України як великої незалежної держави мати свою незалежну автокефальну церкву", - йдеться у повідомленні.

Як поінформували в посольстві, під час бесіди, яка проходила в теплій дружній атмосфері, було обговорено ситуацію в Україні в контексті російської агресії, що триває, розвиток об’єднавчих процесів в українському православ’ї, питання надання томосу про автокефалію Українській Православній Церкві.

 Отправлено: 28.09.18 11:44. Заголовок: "Вселенський Пат..

"Вселенський Патріархат вважає доречним нагадати всю історичну і канонічну правду про взаємини Константинопольської церкви з Церквою України, про що свідчать збережені офіційні документи, які, нажаль, або ігноруються, або свідомо приховуються зі зрозумілих міркувань.
За допомогою цього оригінального листування, яке оголошується вперше, Вселенський Патріархат підтверджує його канонічну і правову юрисдикцію в Україні і одночасно доводить, що "Московський Патріархат порушив правила Патріаршого і Синодального Акта від 1686 року Вселенського Патріархату, порушення яких Вселенський Патріархат, через важкі умови при яких діяв, змушений був терпіти і мовчати, але ніколи не викреслив та не забув".
У 1686 році московити захопили Церкву України. У 1710 році українці боролися за повернення до Вселенського Патріархату.
Український козак, гетьман Пилип Орлик (1672-1742рр.) був дипломатом і автором першої конституції в Європі (1710), Конституції незалежної України. Завзято воював з московитами протягом всього свого життя, виборюючи незалежність України.
У його Конституції, яка претендувала бути основним законом незалежної Української держави, перша стаття зазначала, що релігією України є Православ'я, але Українська Церква буде незалежною від Московського Патріархату, і належатиме до Константинопольського Патріархату.
У 1686 році Московський патріархат визнав єпархії Києва поза юрисдикцією, проте без попереднього узгодження із Константинополем. Тому, через 24 роки (1710 року) для національної незалежності України пріоритетом її першої Конституції було відновлення канонічної Церкви, її повернення до Константинополя.
«... Після визволення нашої країни від московського ярма, отримати від Апостольського Престолу Константинопольського єдину первинну владу та відновити зв'язок і служіння вищезгаданому Апостольському Престолу Константинополя ...», - говорилося в першій статті Конституції .Тобто, українці завжди пов'язували канонічність Церкви з її приналежністю до Вселенського Патріархату.
Звичайно, московити «приєднали» Українську Церкву, силоміць, зі зброєю і без отримання дозволу від Вселенського Патріархату, щоб обмежити його владу в Україні, за допомогою релігійного контролю.
Все, що Вселенський Патріархат в Україні зробив останнім часом, є нормальним і законним. Натомість, такого ніяк не можна сказати про Московський Патріархат, який з 17-го століття підриває єдність Православ'я, захоплюючи Церкви Вселенського Престолу силою російської зброї, дискримінує Константинополь яко Новий Рим і останню столицю Римської імперії, поширюючи так звані історичні відомості, що нібито Москва - це Третій Рим. А також підтримує де-елінізацію аравізацію православних греків Близького Сходу з метою окупації стародавніх Патріархатів та їх багатств.
Крім того, після звільнення Греції в 1830 році, розпалює ворожнечу між грецьким народом, посилаючи священиків і монахів проповідувати безглуздя і марновірство.

Історична довідка:

У 991 році Патріархат Київський і Всія Русі був заснований Константинопольським Патріархатом.
У 1240 році Київ захопив і знищив хан Батий.
У 1283 році резиденцію Київського Патріархату було перенесено до Володимира під Москвою, зберігаючи, однак, назву Київського.
У 1302 році засновано Собор у Галичині для потреб Православ'я у Галицько-Волинському Князівстві.
У 1316 році, Литовський Патріархат було створено для потреб православних Великого князівства Литовського.
У 1325 році Київський Патріархат із Володимира переноситься до Москви, зберігаючи, знову ж таки, назву Київського.
У 1448 році проголошення автокефалії Московського Патріархату. Москва поступово викорінює всі згадки про Київський Патріархат, використовуючи надалі назву Патріархату Московського і всієї Русі.
У 1589 році автокефалія Церкви Московської і всія Русі була визнана Константинопольським Патріархатом, який і затвердив назву Московського Патріархату.
У 1595-1596 рр. Брестська Унія зафіксувала об'єднання Київського Патріархату з Римо-католицькою церквою.
У 1620 році в Польсько-Литовській Унії було відновлено Православну ієрархію.
У 1667 році Київ та Східну Україну остаточно підпорядкували росіяни.
У 1686 році Московський патріархат визнав поза юрисдикцією єпархію Києва, проте, без попереднього узгодження із Константинополем.

Скільки Православних Церков сьогодні існує в Україні

В Україні Православ'я розділено - з політичних міркувань - на три Церкви:
1. Українська Православна Церква Московського Патріархату або УПЦ (МП).
2. Українська Православна Церква Київського Патріархату або УПЦ (КП).
3. Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ).

Переклад: Олександра Цюпек