"МЕЗОЕВРАЗИЯ ИНТЕРТРАДИЦИОНАЛ"

Олена Мациборська ·
ПРО БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОПИС

1. Немає старих і нових стандартів бібліографічного опису!
Є три чинні стандарти:
- ДСТУ ГОСТ 7.1-2006 Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання;
- ДСТУ ГОСТ 7.80:2007 Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Заголовок. Загальні вимоги та правила складання;
- ДСТУ 8302:2015 Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні положення та правила складання.
2. Відмінні риси. Ці стандарти мають, насамперед, різне призначення, а також дещо різних суб’єктів використання і визначають три різні методики бібліографічного описування документів.
І, мабуть, не потрібно пояснювати, що опис, посилання та заголовок – це не одне й те саме.
3. Спільні риси. Усі три стандарти мають спільний предмет свого застосування: опубліковані та неопубліковані документи. Опубліковані документи – це видання всіх видів, тобто документи, які підлягають редакційно-видавничій обробці (книги, періодика тощо). Неопубліковані документи – це документи, які публікуються без редакційно-видавничої обробки (дисертації, автореферати дисертацій, депоновані рукописи, препринти, описи алгоритмів і програм і т. ін.).
Жоден з цих стандартів не стосується третьої групи – документів, які не публікуються, тобто управлінської документації – сукупності документів, які відображають діяльність підприємств, установ, організацій. Отже, чинність цих стандартів як таких не поширюється безумовно, наприклад, на переліки праць науково-педагогічних працівників у ЄДЕБО в розділах про професійну діяльність викладачів. І це не може бути зауваженням з боку МОН чи експертів до ведення цієї електронної бази у виші! (Аби прискіпуватися до цього, потрібно спочатку створити розпорядчий або інструктивний документ, який би встановлював відповідну вимогу…)
4. Сфера застосування.
ДСТУ ГОСТ 7.1-2006 призначений для інформаційних масивів/фондів. Найважливішою вимогою до такого опису є повнота вторинної інформації. До таких масивів належать списки використаних джерел, бібліографічні покажчики, переліки публікацій, бібліографічні списки використаної літератури і т. п.
ДСТУ ГОСТ 7.80:2007 призначений для інформаційно-пошукових систем. Найважливішою вимогою є точність інформації. До ІПС належать класичні та цифрові/електронні каталоги і картотеки. Бібліографічний запис згідно з ДСТУ ГОСТ 7.80:2007, зокрема, доцільно вміщувати у книжкових виданнях на зворотному боці титульного аркуша перед описом та анотацією. При цьому заголовком, наприклад, є повне ім’я автора, в якому після прізвища, як правило, ставиться кома, а ім’я (імена) та по батькові виконують функцію уточнення, додаткового ідентифікатора. (Ця особливість має допомагати, зокрема, з іменами закордонних авторів, коли важко розрізнити, де ім’я, а де прізвище))).
ДСТУ 8302:2015 призначений для інформаційних ресурсів. Найважливішою вимогою є достатність (=стислість, швидкість, економність, спрощення) вторинної інформації, про що, власне, заначено у стандарті. Записи такого ґатунку розташовують у підрядкових, внутрішньотекстових і позатекстових посиланнях У НАУКОВИХ ПРАЦЯХ.
5. Суб’єкти, для яких створені ці стандарти, вказуються у розділі «Сфера застосування» в самих стандартах.
ДСТУ ГОСТ 7.1-2006 призначений для бібліотек, органів НТІ, центрів бібліографії, видавців, інших установ, що займаються бібліографуванням, тобто описом первинних документів, або тих, хто виконує ці функції.
ДСТУ ГОСТ 7.80:2007 призначений для органів НТІ, бібліотек, центрів державної бібліографії, видавців та інших організацій, що здійснюють бібліографічну діяльність, тобто інформують про первинні документи (пасивне інформування) чи поширюють вторинну бібліографічну інформацію про них (активне інформування).
ДСТУ 8302:2015 призначений для авторів творів, видавців, фахівців редакцій ЗМІ, інформаційних центрів, які створюють документи, або тих, хто є посередником чи виконує такі функції.
6. Подекуди суб’єкти інформаційних відносин поєднують функції інформаційних ресурсів, масивів та ІПС. Наприклад, видавництва/видавці. Безпосередньо в опублікованих ними документах посилання оформляються за ДСТУ 8302:2015, у карткових чи електронних каталогах видавництва/редакції – описи за ДСТУ ГОСТ 7.80:2007, а в покажчиках – описи за ДСТУ ГОСТ 7.1-2006. Таким чином, публікуючи свої доробки в тому чи іншому виданні, доцільно дотримуватися вимог бібліографічного опису, що їх висуває редакція в інформації для авторів.
7. Список бібліографічних посилань і Список використаної літератури/джерел – не одне й те саме (див. ДСТУ 8302:2015, пп. 5.4.1.2, 5.4.2).
Список використаної літератури додається без посилань, і в ньому бібліографічні описи оформляються відповідно до ДСТУ ГОСТ 7.1-2006 (і, раніше, вимог ВАК). ЗВЕРНІТЬ УВАГУ на оформлення бібліографічного списку використаної літератури в самому стандарті ДСТУ 8302:2015, який присвячений посиланням!!!
За ДСТУ ГОСТ 7.1-2006 оформляються, наприклад, списки використаних джерел у студентських курсових і випускових роботах, а також у проєктах, рефератах, індивідуальних науково-дослідних роботах і т. ін.
8. Різноманітні переліки праць, які складаються в межах звітів, чи є окремими документами, наприклад, на кафедрах, в інститутах і т. ін., належать до групи документів, які не публікуються, однак вони утворюють інформаційний масив науково-навчальних підрозділів, тому оформляти їх доцільно згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1-2006.